The Claquers Exit Reader Mode

Музика Джеймса Джойса

 

“And then I asked him with

my eyes to ask again yes

and then he asked me

would I yes and his heart

was going like mad and

yes I said yes I will yes.”

«І спитала його я

і подивилась прямо в очі

а потім він перепитав

чи згодна я і клекотіло

його серце бо згодна я

звичайно так».

Джеймс Джойс

Блумсдей. День, коли шанувальники Джойса по всьому світу згадують прославленого письменника та його чудовий твір «Улісс». Але і музика була надзвичайно важливою для Джойса. Про роль, яку вона зіграла у його творчості та житті та менш відому сторону Джойса, як музиканта та меломана — детальніше у статті.

«Як би дивно це не звучало для його шанувальників,
Джойс завжди більше прагнув стати співаком, ніж письменником».
Олівер Сент-Джон Гогарті, «Тенор Джеймса Джойса» (з «Натяків»)

Джеймс Джойс — одна з найвпливовіших літературних постатей усіх часів. Хоча в це важко повірити, але його музичні амбіції колись змагалися з його епістолярним ентузіазмом, і, уважно придивившись, можна знайти багато тому доказів в його прозі. Згадайте епізод «Сирен» у «Уліссі», популярність «Дівчинки Аугріма» у «Мертві», той факт, що він взяв назву «Поминки Фіннегана» з народної балади й назвав свою поетичну збірку «Камерна музика».

Отже, з чого ж почалась любов до музики? Це було захоплення з самого дитинства. Батько Джойса був відомим співаком, а мати — успішною піаністкою. Сім’я Джойса були любителями балад ірландських композиторів, таких як Томас Мур, та традиційних балад, захоплювались операми Вільяма Балфа. Усіх дітей заохочували до співу, а на вечірках молодий Джеймс виконував баладу під назвою «Торт Хуніхана», що цікаво, його брату Станіславу був більш до вподоби твір «Поминки Фіннегана». У віці шести років Джеймс був вже достатньо талановитим, щоб приєднатися до своїх батьків на аматорському концерті в Брей. Його любов до пісні розквітала, і по закінченню Дублінського університета, він знав більшість пісень з п’єс Шекспіра та багато англійських народних пісень, зібраних Сесілом Шарпом (Сесіл Шарп — англійський публіцист, музикант та збирач англійського фольклору — Ред.).

Співацькі амбіції Джойса в 1904 році привели його на щорічний фестиваль «Феш Койол» (з ірландської — «фестиваль музики»), в якому попереднього року виграв Джон Маккормак (Джон Маккормак — ірландський оперний співак, видатний тенор — Ред.). Готуючись, Джойс брав уроки співу в американського композитора Вінсента О’Браєна і переїхав жити на Шелбурн-роуд, 60, де орендував фортепіано для репетицій.

Конкурс відбувся 16 травня в Старовинних Концертних Залах Дубліна. Окрім виконання «Почуй, Ізраїлю» Іллі Мендельсона та «Колискової» Айріш Ейр (аранжування Стендфорда), учасники мали виконати раніше невідомий твір. Але того дня в той момент Джойс зійшов зі сцени. Очевидно, суддя, професор Луїджі Денза, мав намір присудити Джойсу золото до того моменту, але у підсумку він став третім. Джойс подарував свою бронзову медаль тітці Жозефіні, а сьогодні вона належить танцюристу Майклу Флетлі. Згідно з оглядом конкурсу в газеті «Айріш Дейлі Індепендет», «Містер Джойс показав, що володіє найкращими якостями голосу серед конкурсантів…».

Восени того року Джойс взяв участь у концерті під час Тижня Кінних Виставок. В заголовках під назвою «Великий ірландський концерт» перший тенор значився як ДФ Маккормак, а другий тенор — ДЖ Джойс. Згодом його співоча діяльність припинилася.

Але любов до музики не полишала його ніколи, а його твори просякнуті її суттю. Багатьох героїв Джойса об’єднує саме любов до музики; часто згадуються співаки, пісні, концерти та композитори.

 

Дія «Мертвих» (ред. повісті зі збірника «Дублінці») відбувається в музичній родині, і протягом вечора, який описує Джойс, відбувається багато пам’ятних музичних моментів. Найбільш вражаючий з них, коли запрошений професійний тенор виконує пісню «Дівчинка з Аугріма» — пісню, яку Джойс вивчив у традиційному стилі за кухонним столом своєї свекрухи, — що є неодмінною частиною сюжету.

Музика також протягується наскрізним мотивом в «Уліссі», де головні персонажі Моллі Блум — співачка за фахом, а Блейз Бойлан — концертний імпресаріо. Музиці присвячений цілий епізод книги; дія «Сирен» розгортається в барі готелю, де Саймон Дедал співає сентиментальні націоналістичні пісні. Наприклад, найбільш поширена в «Сиренах» пісня «Хлопчик Кроппі» допомагає Джойсу вплітати такі теми, як політична історія Ірландії, вірність і зрада.

Найбільш часто згадувана пісня «Улісса» «Приморські дівчата» розповідає про спокусу, що веде до розчарування: «Розумні квіточки-дівчатка крадуть наші серценятка». Леопольд Блум, який регулярно посилається на цю пісню, сам, здається, постійно перебуває під чарами жіночих хитрощів. Далі «Стара солодка пісня кохання», яку Моллі Блум виконає у своєму концертному турі, постає лейтмотивом як жіночої невірності, так і потенційного зближення з Блумом.

Джойс назвав свій останній роман «Поминки за Фіннеганом» за ірландсько-американською комічною баладою, вперше опублікованою в 1864 році. Текст книги містить численні посилання (прямі та приховані) на музичні твори, включаючи «Тихий, о Мойл» Томаса Мура, «Мені снилося, що я мешкав у мармурових залах» з однієї з улюблених опер Джойса «Богемна дівчина» Балфа та «Мені здається» з «Марти» Фрідріха фон Фловтоу — пісні, яку часто співав його батько.

А ще Джойс написав пісню для книги «Балада про Перссе О’Рейлі». У романі пісню пише примарний персонаж на ім’я Гості й описана вона як «непристойні строфи про Г. К. Ервікера, що описують падіння Всеотця». Гурт «The Dubliners» записали версію цієї пісні для свого альбому 1969 року «Вдома з Дублінцями».

Джойсівський роман «Поминки Фіннегана» також надихав на написання музики інших. У 1971 році Семюель Барбер написав «Фадограф стародавньої сцени», цитата з першої частини роману, у 1979 році Джон Кейдж створив свій «Роараторіо, ірландський цирк на Поминках Фіннегана», а в 1980 році японський композитор Тору Такеміцу назвав фортепіанний концерт «Дзвіночки в далині. Дальня путь!», приурочивши твір до останньої сторінки роману.

У попкультурі часто посилаються на самого Джойса. У 1988 році гурт «The Pogues» використали Джеймса Джойса на альтернативній обкладинці свого альбому «If I Should Fall from Grace with God». На ньому зображені члени групи, які стоять в ряд, а на їхні обличчя накладено на зображення письменника.

Референсів до «Улісса» також багато. Серед них — пісня Лу Ріда «Мій дім» 1982 року, яка містить рядки «Мій Дедал до твого Блума був ще той дотепник» і «Гірська квітка» Кейт Буш з режисерської версії 2011 року. Альбом став ремейком попередніх пісень, в якому вона замінює текст пісні уривком з Улісса.

Сам Джойс протягом усього життя співав і грав на фортепіано та гітарі. Коли він поселився в Трієсті, одним з його першочергових завдань було знайти хороше піаніно — оригінал сьогодні виставлений в Дублінському музеї письменників. Він грав на ньому, коли писав «Дублінців» та «Портрет художника в молодості», а також коли він почав писати «Улісс» у 1914 році. Крім того, його гітара, на якій він грав у Цюриху, зараз знаходиться у вежі Джеймса Джойса в Сандікове (ред. в Дубліні).

Тож на Блумсдей ми згадуємо не лише великий внесок Джойса в наше літературне життя, а й важливість музики в його житті. І внутрішню роль, яку вона відіграла в його творчості.


Автор оригінальної статті Роізін Двайер, Національна концертна зала Ірландії.

Переклад матеріалу надало Посольство Ірландії в Україні.


Цього року виповнюється 100 років «Уліссу», видатному роману ірландського поета та письменника Джеймса Джойса (18821941).  Щороку, 16 червня, ірландці, прихильники ірландської культури та творчості ірландського письменника Джеймса Джойса відзначають Блумсдей. У цей день у Дубліні й по світу люди збираються, щоб відзначити світовий внесок Джойса, вдягаються в костюми Едвардіанського стилю, читають «Улісс», грають на музичних інструментах. Цей день так назвали на честь Леопольда Блюма, одного з головних героїв книги, який розпочав одноденну мандрівку Дубліном, яка й описана протягом всього роману, саме 16 червня.

Джеймс Джойс також відомий всесвітньо такими творами як «Дублінці», «Портрет митця замолоду», «Поминки Фіннегана».

Читайте також:

Про тих, хто здатний зрушити мури музикою. Музичні притчі Іллі Гурніка

• «Амадока» мовою сучасної академічної музики

• Іван Малкович: Яксунині береги музики