In memoriam: Володимир Загорцев. Вступна стаття до видання про композитора

Es wird mir ganz angst um die Welt,

Wenn ich an die Ewigkeit denk’.

Стає мені страшно за світ,

коли я про вічність згадаю.

[репліка Капітана з 1–ї картини І дії

 опери «Wozzeck» Альбана Берґа]

19 травня 2001 року вперше у своєму житті (а саме за день до мого 20-ліття), я, тоді ще студент ІІІ-го курсу Київського політехнічного інституту, відвідав фестиваль сучасної української академічної музики «Прем’єри сезону»; це був концерт ансамблю «Київська камерата». Насамперед я хотів почути прем’єру твору «Гімн–2001» Валентина Сильвестрова, музикою якого я тоді захопився. Але серед інших номерів програми (зокрема, тоді також відбулася прем’єра вражаючої «Елегії смутку» Олександра Левковича) мою увагу привернула Кантата на російські народні тексти «В дитячій» для меццо-сопрано та камерного оркестру, в якій солювала співачка Ірина Доценко.

Спочатку ця музика обурила мене: ну справді, вона була так схожа на камерно-вокальні твори Стравінського, які я вже добре знав у записі Олексія Любімова та Лідії Давидової, а окрім того ця Кантата називалася так само, як і знаменитий вокальний цикл Мусоргського! Але згодом протягом близько дванадцяти хвилин звучання Кантати я поступово змінив свою думку, бо відчув органіку цього твору та його художню самодостатність, а окрім того зрозумів: аби написати щось таке, що було б подібне до Стравінського та витримувало б із ним конкуренцію — це треба ще мати skill.

Ім’я цього композитора я запам’ятав: Володимир Загорцев; він був трохи схожий на діда Панаса з телепередачі «На добраніч, діти». Цікаво, якою могла бути моя реакція, якби тоді хтось сказав мені:

«Бачиш цього вусатого дядька? Через 15 років ти допишеш його “opus posth”, а згодом редагуватимеш його партитури й готуватимеш їх до виконання та друку, а також писатимеш про нього статті та збиратимеш всі наявні публікації, аби видати їх у збірці»?

Після першого знайомства з творчістю Володимира Загорцев­а я навряд чи став її палким прихильником, проте у просторі моїх музичних інтересів вона здобула певний стабільний статус. Твори Загорцева досить регулярно звучали на київських фестивалях, деякі з них я мав у запису, а згодом і познайомився з їх автором. Моє спілкування з ним було радше випадкове: Загорцева я бачив на деяких колективних раутах у Консерваторії чи Спілці композиторів, найчастіше в «курилці» під час концертних антрактів, але, здається, жодного разу я не зустрічався з ним за попередньою домовленістю. Тим не менше, наші стосунки завжди були приязні й теплі, ми обидва раділи цим незапланованим зустрічам і спілкувались довго й змістовно: тривалість спілкування визначалася не менш як двома сигаретами, якщо використовувати їх в якості одиниць часової тривалості.

Власне, цим і обмежується особистісна мотивація моєї роботи зі спадком Загорцева. Його творчість я поважав, навіть цікавився нею, проте я не приділяв їй надто великої уваги, адже скоріше відчував її автора як «одного з “Київського авангарду”» — й не більше. 30 листопада 2010 року Загорцева не стало; відверто кажучи, я зараз навіть не можу згадати причини, чому я не відвідав колективну зустріч у Спілці композиторів, присвячену його пам’яті. Хоча можу зазначити, що за дивовижним і досі незрозумілим мені збігом, який я збагнув лише зараз, саме в день його смерті я… назавжди кинув курити.

Восени 2014 року мені зателефонував піаніст Євген Ґромов (з моменту мого вступу до консерваторії 2002 року він був основним постачальником нот і записів композиторів «Київського авангарду», адже знався на їхній творчості ще з середини 90-х). Ґромов розповів, що він наразі займається відбором матеріалів, які залишились після смерті Загорцева, для подальшого розміщення їх у ЦДАМЛМ України (Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва, що на території заповідника «Софія Київська»). Він запитав мене, чи не хочу я написати оглядову статтю про композитора, адже такого матеріалу про нього ще досі не було. Звісно, я погодився на таку пропозицію, бо одразу відчув тоді, що заглибитись до спадку Загорцева мені було б щонайменше цікаво.

Але коли згодом я приготувався до загального огляду друкованих матеріалів, прямо чи опосередковано пов’язаних із особистістю Загорцева, мене збентежило те, що їх обсяг обмежувався буквально одним інтерв’ю та декількома статтями — й на цьому все…

У той момент я відчув щось таке, що можна визначити як екзистенційний жах (див. епіграф до статті). Я зрозумів: ось маніфестація одного з найбільш потужних механізмів творення історії — механізму забування, механізму забуття. І ще тоді мені згадалися рядки вірша Гаврила Державіна (акровірша «РУИНА ЧТИ…», незавершеного через смерть поета), який я давно знав за піснею В. Сильвестрова початку 2000-х років:

Река времён в своём стремленьи
Уносит все дела людей
И топит в пропасти забвенья
Народы, царства и царей.
А если что и остаётся
Чрез звуки лиры и трубы,
То вечности жерлом пожрётся
И общей не уйдёт судьбы.

Динаміка була зрозуміла: протягом найближчих десятиліть постать Загорцева могла просто зникнути зі слухацького та дослідницького об’єктива, й особисто мені було б дуже прикро спостерігати за цим, знаючи, що свого часу я міг зробити щось для уникнення такого стану речей.

Коли несподівано зникає жива людина — ми звертаємось до правоохоронних органів, розслідуємо цю подію та загалом… непокоїмось. Але що робити й кого викликати, спостерігаючи, як особа з гідним творчим доробком поступово зникає після своєї смерті? Чи це занепокоїть нас, якщо ми усвідомимо такий факт? До яких дій ми вдаватимемось, усвідомивши це? І найголовніше: а чи вдаватимемось до якихось дій взагалі?..

Саме ці роздуми й породили основну мотивацію до створення пропонованої збірки, яку названо загальновідомим і дуже популярним латинським висловом, що апелює до пам’яті читача: «In Memoriam». Її мета формулюється просто: створити видання, яке стало б певною точкою відліку для подальшого дослідження спадку Загорцева, завдяки якому цей спадок здобув би цілісність, а також стабільний статус музикознавчого об’єкта.

Упорядкуванням матеріалів цієї досить компактної збірки я займав­­ся більш ніж п’ять років. Чому? навіщо це мені знадобилось? Не тільки тому, що музика Володимира Загорцева завжди була цікавою мені як композитору; не тільки тому, що я завжди із задоволенням слухав цю музику просто як любитель; не тільки тому, що творчість композиторів «Київського авангарду» (і Загорцева зокрема) стала для мене певним базисом, з якого я сам сформувався як композитор і взагалі як музикант; та навіть не тільки тому, що сам факт відсутності Володимира Загорцева на порядку денному української музичної сучасності засмучує мене вже давно.

«Река времён в своём стремленьи // уносит все дела людей» — нагадаю рядок зі щойно цитованого вірша Г. Державіна. Робота над збіркою стала моїм особистим «форпостом» проти течії цієї ріки. І я розраховую на те, що мій досвід буде належним чином сприйнято та продовжено не лише в сфері творчого доробку видатного українського композитора Володимира Загорцева, але й в усіх галузях сучасного музичного знання, де можна відчути згубну течію вже неодноразово згаданої вище «Ріки часів». Сподіваюсь на розуміння читача.

Щоправда, слід бути чесним: ідея створення збірки виникла значно пізніше, вже навесні 2016 року. А тоді, восени 2014-го, коли відбулася наша телефонна розмова з Євгеном Ґромовим (гаразд, я маю повне право назвати її історичною, адже принаймні для мене вона саме такою і стала), я обрав собі за мету написання тоді ще лише однієї статті, задля чого треба було розібратися з товстелезним стосом партитур Загорцева. Розпочалася системна робота, в яку я поступово втягнувся та в якій почав винаходити різні фор­ми взаємодії з матеріалом, задовольняючи не лише свої науково-музикознавчі потреби (аналіз партитур; написання статей), але й навіть композиторські (написання стилізації, завершення «opus posth» Загорцева), а окрім того винайшовши ще й редакторську форму роботи (реконструкція за оркестровими партіями, переінст­рументування, редагування за декількома першоджерелами, підготовка нот до друку). Підсумки цієї роботи я наведу нижче. Основних учасників процесу було троє: окрім мене — піаніст Євген Ґромов і музикознавиця Ілона Таміліна, які в підготовці видання виступили моїми консультантами.

Далі — нічого крім фактів.

Осінь 2014 — ініціатива Є. Ґромова з передачі документів композитора у ЦДАМЛМ. Технічну частину опису (акт прийому-передачі документів) виконала І. Таміліна, тоді головний науковий співробітник у відділі формування Національного архівного фонду ЦДАМЛМ, яка під час опрацювання розпочала роботу над списком творів Загорцева та над його хронографом; ці матеріали врешті опубліковано у збірці у співавторстві з О. Войтенком.

Жовтень 2014 — О. Войтенко написав «Епітафію пам’яті Загорцева» для фортепіано, задуману як № 4 до циклу Загорцева «Три епітафії» (1998).

26.10.2014  — у Fairmont Grand Hotel (Київ) відбувся концерт агентства «УХО», в якому у виконанні Є. Ґромова прозвучали фортепіанні твори В. Загорцева та А. Шенберґа.

28.10.2014 — в рамках проекту «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї» (керівник — І. Таміліна) відбулася презентація фонду Загорцева, на якій Є. Ґромов виконав його «Ритми», «Три епітафії» та Сонату № 2.

Зима 2014–2015 — серед чернеток Загорцева І. Таміліна знайшла незавершений Камерний концерт № 10 для гобоя, фортепіано та струнного оркестру.

Лютий 2015 — з допомогою скрипаля Габора Алмаші І. Таміліна знайшла у Львівському оперному театрі рукопис партитури опери В. Загорцева «Долорес» («Мати»), а також афіші до її постановки 1985 року. Пізніше І. Таміліна вела переговори стосовно можливої постановки опери в Києві та Львові.

13.03.2015 — у концертній залі Національної спілки композиторів України відбувся концерт Національного ансамблю солістів «Київська камерата» «Посвята Володимиру Загорцеву…» до 5-річчя з дня його смерті. Диригент — В. Матюхін.

Весна 2015 — в бібліотеці НМАУ ім. П. І. Чайковського І. Таміліна знайшла теку з партіями Симфонії № 1 Загорцева. На ім’я ректора НМАУ В. Рожка було написано лист із проханням дозволити приєднати цей матеріал (скан-копії) до фонду Загорцева у ЦДАМЛМ.

Квітень 2016 — в «Українській музичній газеті» (№ 2 [100] за квітень-червень 2016) виходить стаття О. Войтенка «На межі — як життя у нескінченному», яка згодом була неодноразово продубльована в інтернеті. В оновленому виді цю статтю представлено в збірці.

Квітень 2016 — О. Войтенко отримує від І. Таміліної копію незавершеної партитури Камерного концерту № 10 Загорцева, в основі якої впізнає матеріал його Сонати для гобоя та фортепіано. Протягом декількох місяців О. Войтенко редагує текст Сонати (в грудні 2020 року цю редакцію було видано в складі нотного видання «Київський авангард: Антологія камерної музики» Українського Інституту), а згодом у липні-серпні завершує Камерний концерт.

Травень 2016 — прийнято рішення розпочати роботу над збіркою.

Червень 2017 — О. Войтенко реконструює за партіями партитуру Симфонії № 1 Загорцева.

2.11.2017 — в рамках міжнародної конференції «Україна. Європа. Світ. Історія та імена в культурно-мистецьких рефлексіях» (НМАУ ім. П. І. Чайковського) відбувся виступ О. Войтенка «Симфонія № 1 (1968) Володимира Загорцева: коментар до реконструкції твору».

25.01.2018 — у залі культурного центру «Дом “Майстер Класс”» відбулася презентація  музичної антології «Київський авангард 1960-х: школа Бориса Лятошинського» (4 CD), яку складає фортепіанна музика у виконанні Є. Ґромова. Зокрема, в цьому зібранні представлено «Ритми» та «Три епітафії» В. Загорцева. Анотації до буклета видання (розділи, що безпосередньо стосуються музики Загорцева) написав О. Войтенко.

5.10.2018 — у концертній залі Національної спілки композиторів України відбулася світова прем’єра Камерного концерту № 10 Загорцева–Войтенка у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата» (диригент — В. Матюхін, фп. — В. Ворончук, гоб. — Б. Галасюк).

Грудень 2018 — у журналі «Українське музикознавство» (вип. 44) вийшла друком стаття О. Войтенка «Симфонія № 1 (1968) Володимира Загорцева: історія створення, коментар до реконструкції». В оновленому виді цю статтю представлено в збірці.

Серпень 2019 — О. Войтенко розпочав роботу над підготовкою партитури «Градацій» Загорцева до української прем’єри, яка відбулася 12.11.2019 у Будинку звукозапису Українського радіо у виконанні Kyiv Symphony Orchestra під орудою Л. Ґаджеро. На початку листопада О. Войтенко написав статтю «“Градації” Володимира Загорцева: 53 роки на шляху до української прем’єри», яка вийшла на порталі kyivdaily.com.ua. В оновленому виді цю статтю представлено в збірці.

12.10.2019 — у концертному залі ім. Людкевича Львівської національної філармонії відбувся сольний концерт Є. Ґромова, повністю присвячений музиці В. Загорцева. В ньому, зокрема, прозвучали українська прем’єра Сонати № 1 Загорцева та світова прем’єра «Епітафії пам’яті Загорцева» О. Войтенка, що була виконана у складі циклу «Три епітафії».

29.10.2019 — у Колонному залі ім. Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт Є. Ґромова «Гра рефренів», у якому прозвучали твори В. Загорцева та Б. Бартока (вступну лекцію до концерту читав О. Войтенко).

2.11.2019 — у фойє Малого залу НМАУ ім. П. І. Чайковського в рамках «8-ї творчої майстерні інтерпретації сучасної музики» відбувся майстерклас О. Войтенка «Творча спадщина Володимира Загорцева: досвід реконструкції».

8.11.2019 — в рамках 3-ї міжнародної науково-практичної конференції «Україна. Європа. Світ» (НМАУ ім. П. І. Чайковського) відбувся виступ О. Войтенка «”Градації” В. Загорцева: коментар до реставрації твору».

Зима 2019–2020 — О. Войтенко редагує партитури Камерних концертів № 1, № 2, № 3 та № 4. Проект у співпраці з диригентом М. Менабде було подано на ґрант Українського культурного фонду, проте його реалізації завадила пандемія COVID-2019.

1.11.2020 — в рамках «9-ї творчої майстерні інтерпретації сучасної музики» (НМАУ ім. П. І. Чайковського) відбувся онлайн-майстерклас О. Войтенка «Матеріали до біографії Володимира Загорцева».

Середина грудня 2020 — у видавництві «Музична Україна» (директор — Б. Кривопуст) вийшло друком двотомне нотне видання «Київський авангард: Антологія камерної музики» з камерними та фортепіанними творами Л. Грабовського (8 творів), В. Ґодзяцького (3 твори), В. Губи (3 твори) та В. Загорцева (7 творів). Замовник видання — Український інститут, куратор — М. Чедрик, автор вступної статті — Ю. Чекан, упорядник і редактор 2-го тому (ансамблеві твори) — О. Войтенко, редактор 1-го тому (фортепіанні твори) — Є. Ґромов. Робота над виданням велася з травня 2020 року.

Кінець грудня 2020 — на інтернет-порталі The Claquers вийшов подкаст діалогу О. Войтенка з ведучим Радіо «Ісландія» Стасом Невмержицьким, у якому підбито підсумки публікації нотної Антології «Київського авангарду». Зокрема, більшу частину бесіди присвячено спадку Володимира Загорцева.

20 січня 2021 — на інтернет-порталі The Claquers вийшла стаття О. Войтенка «Антологія “Київського авангарду”: нотатки на полях», у якій висвітлено ключові аспекти редакторської роботи над нотним виданням.

Січень-лютий 2021 — О. Войтенко редагує оригінальну версію вокального циклу «Приказки» та його авторську оркестрову транскрипцію 1984 року.

17 лютого 2021 — в ефірі Радіо «Культура» вийшла передача з циклу ведучої Світлани Галась «Київський авангард: портрети композиторів», у якій О. Войтенко представив творчість В. Загорцева.

7 березня 2021 — в рамках фестивалю Ukrainian Contemporary Music Festival у м. Нью-Йорк (організатор — Український інститут) прозвучав Струнний квартет № 1 «Музика для 4 струнних» Загорцева (виконував Mivos Quartet за нотами з Антології).

Червень 2021 — О. Войтенко редагує партитуру Камерного концерту №5.

9 та 11 вересня 2021 — у Києві та Варшаві відповідно прозвучав Камерний концерт №3 Загорцева в редакції О. Войтенка (НАС «Київська камерата», диригент — Р. Ревакович).

Розкривши контекст, у якому відбувалася підготовка збірки, перейду до анотування її змісту.

Збірка містить матеріали українською та російською мовами. У редакторській передмові до кожного з матеріалів розкрито специфіку підготовчої роботи із ним. Основу збірки склали передруки з різних українських (радянських та пострадянських) і зарубіжних видань, якими загалом вичерпується обсяг публікацій про Загорцева.

З усіма авторами статей, передрукованих у збірці, я зв’язався особисто й отримав від них дозвіл на публікацію, й, зокрема узгодив із ними деякі суттєві редакторські зміни в тексті, якщо такі були потрібні. Всі відомості про авторів збірки містяться в окремому розділі на її останніх сторінках. Спогади й передруки супроводжено коментарями; авторство цих коментарів переважною частиною належить мені, а виключенням є тільки розділ із листами В. Загорцева, прокоментований диригентом І. Блажковим.

Нижче я наведу короткі резюме змісту кожного з шести розділів видання.

Спогади про Володимира Загорцева

У збірці представлено спогади від одинадцяти авторів. Серед них — колеги Загорцева (композитори Віталій Ґодзяцький, Євген Станкович, Дмитро Киценко), виконавці його творів (композитор і віолончеліст Золтан Алмаші, диригент і композитор Володимир Рунчак), його учні (музикознавиці Олександра Дмитрієва, Світлана Кальченко та, певною мірою, музикознавець Богдан Сюта, який тоді консультувався в нього як композитор). Найбільшим за обсягом є текст спогадів про армійські будні Загорцева, що написано його однослуживцем Василем Богуненком. Спогади піаніста Євгена Ґромова доповнено його анотаціями до корпусу фортепіанних творів Загорцева.

Окремо слід підкреслити, що в збірці є спогади від німецького композитора Ульріха Лейєндекера, одного з найближчих друзів Загорцева, який постійно сприяв зарубіжному виконанню його музики. Мені вдалося поспілкуватись із важко хворим Лейєндекером в останній рік його життя (2018 року композитор помер від раку легень), і він повідомив сумний факт: 2015 року в його оселі трапилась пожежа, яка знищила весь його архів, у якому в тому числі були широко представлені різні матеріали, прямо та опосередковано пов’язані з особою та творчістю Загорцева.

 

Письма Владимира Загорцева Игорю Блажкову

Цей розділ містить дев’ять листів, написаних Загорцевим до диригента Ігоря Блажкова у період з 4.12.1966 по 29.09.1968. Першоджерелом для них виступили ксерокопії автографів, надані вдовою композитора Маргаритою Загорцевою. Навесні 2020 року І. Блажков дав згоду на публікацію цих листів і, зокрема, супроводив їх власними коментарями.

Слід окремо зазначити, що паралельно з роботою над збіркою статей у Санкт-Петербурзі було підготовано до друку тритомне видання кореспонденції Блажкова «Книга писем» (Санкт-Петербург : Композитор. 2020), у якому також представлено і листи Загорцева, і також єдиний лист І. Блажкова до В. Загорцева; його розміщено в додатку до розділу. Публікацію листів у збірці узгоджено зі згаданим 3-томником.

 

Інтерв’ю з Володимиром Загорцевим

У цьому розділі представлені два інтерв’ю («Один з шістдесятників» 1996 року, надруковане в журналі «Музика»; розшифровка двочастинної радіопередачі «Моя музика» грудня 2009 року).

 

Публіцистика минулих років

Цей розділ складають десять публіцистичних текстів, що є передруками з різних періодичних видань. Три з цих текстів (С. Павлишин, В. Палинського та Н. Швець) є рецензіями на постановку опери Загорцева «Долорес»; на прохання В. Палинського, його статтю було перекладено українською. Окрема публікація містить пряму мову самого Загорцева, який розповідає про творчість свого колеги Валентина Сильвестрова: це єдиний виступ композитора у пресі в ролі есеїста.

Два тексти належать Вірку Балею, відомому промоутеру української музики за кордоном: це витяг із розгорнутого есею «Орфей без припони» про творчість композиторів «Київського авангарду», а також стаття «Володимир Загорцев у Нью-Йоркській філармонії», присвячена світовій прем’єрі «Градацій» Загорцева під орудою Зубіна Мети (ця стаття друкується в доповненому виді зі включенням деяких фрагментів тексту, скорочених при її першій публікації). Також у цьому розділі представлено меморіальну статтю Бориса Деменка, піаніста та музикознавця, який у минулі роки здійснив прем’єрний запис другої редакції «Ритмів» Загорцева, його головного фортепіанного твору.

 

Дослідження творчості Володимира Загорцева

У цьому розділі представлено п’ять фахових досліджень. Два з них — статтю О. Городецької та витяг із дисертації Л. Ланцути — присвячено фортепіанній музиці Загорцева, «Ритмам» та Сонаті № 1 відповідно. Решта — три мої статті, які попередньо були неодноразово апробовані в інтернеті та в друку, а для публікації в збірці були остаточно перероблені та суттєво розширені. Цими п’ятьма роботами фактично обмежується рівень наукової розробленості спадщини Загорцева на поточний момент.

 

Додаток. Біографічні матеріали

Це найважливіший розділ збірки, в якому міститься ключова інформація зі спадку Загорцева.

• Біографія

Цей підрозділ було сформовано численними витягами з усіх доступних джерел, а також в опорі на свідчення друзів і колег Загорцева, зокрема його вдови.

• Періодизація творчості. Опусний список творів

Ці два підрозділи органічно взаємодоповнюють один одного, адже у пропонованій опусній систематизації відбито всі стильові тенденції творчого спадку Загорцева та основні періоди його становлення.

• Каталог творів

У цій роботі було задіяно всі доступні нотні тексти Загорцева, а окрім того було враховано низку складених ним списків власних творів (рукописних і в комп’ютерному наборі). Всі ці джерела сповнені суттєвих протиріч у датуванні, а в окремих списках певні твори взагалі пропущено.

<…в друку буде наведено докладний звіт про роботу з уточнення названих позицій…>

Таким чином, у пропонованому каталозі творів Загорцева виправлено помічені помилки й, зокрема, уточнено датування його творів. Наприкінці 2020 року каталог (а разом із ним і опусний список) довелося розширити, бо за моєї ініціативи у сховищах НБУВ ім. В. І. Вернадського було віднайдено «Інтермеццо» для альтового саксофона та фортепіано (1986) — твір, про який у всіх відомих джерелах не міститься бодай найменшої згадки.

<…в друку буде наведено перелік видань, у яких впорядковано різнородні наукові, публіцистичні та біографічні матеріали, і досвід яких було враховано при укладанні збірки…>

Я повною мірою усвідомлюю, що наведену біографію Загорцева можна й треба деталізувати та збагачувати фактами й надалі, а окрім того що в ній безліч «білих плям»; що деякі з наявних публікацій минулих років суперечать одна одній, до того ж створюючи образ композитора, геть далекий від іконічної досконалості; що знайдені та розв’язані протиріччя — то лише мала частка в океані загальної невизначеності; що в будь-який момент можуть від-найтись і такі публікації (й навіть твори з музичного доробку), які пройшли повз мою увагу. Але тим не менше я переконаний, що пропонований варіант збірки  — це гранично можливий якісний максимум в оформленні наявних наразі матеріалів, і що завдяки цьому виданню персона Загорцева нарешті здобуває стабільну музикознавчу опору, а разом із тим збагачується й українська музична сучасність. Feci quod potui, faciant meliora potentes.

П’ять років роботи над збіркою виявилися для мене своєрідним практикумом з історії, тож тепер я маю сподівання, що шляхи для подальшої роботи в просторі музичної спадщини Володимира Загорцева вже прокладено, й таким чином певні невідомі досі сторінки історії Новітньої української музики будуть розкриватись і надалі.

 

---

Читайте також: 

• Втрачені спогади: «Gruppo di famiglia in un intero» Лукіно Вісконті

• Ніч Контрастів: БДСM-перформанс, благання спокою, відеоконцерти та інші ігри

• Галаганівський (сокиринський) вертеп як сучасний перформанс