Галаганівський (сокиринський) вертеп як сучасний перформанс

15 і 16 жовтня у Великій дзвіниці Києво-Печерської лаври відбулися два прем’єрних покази вистави «Вертеп – Необарокова містерія», реалізовані за підтримки УКФ. 

Що таке різдвяний вертеп сьогодні знає, мабуть, кожен українець. Вертепне дійство можна побачити на різдвяні свята наживо, по телебаченню, в YouTube… Але далеко не всі українці знають його як історичний феномен.

Які збереглися джерела та історичні відомості щодо українського вертепного спектаклю, який виконують уже понад 400 років?

Старослов’янське слово вертеп означає печеру, а в нашому випадку — цілком конкретну печеру в Віфлеємі, в якій народився Ісус Христос. На Україні історію народження Ісуса Христа показували у дерев’яному вертепі. Щоправда, печера перетворилася на хатинку чи скриньку, які стали переносною сценою лялькового театру. Ставили вертепні спектаклі, як правило, студенти. Вони ходили з виставами під час зимових свят по містах і селах, маєтках і монастирях, заробляючи собі на навчання і прожиток. Про вертепи XVII століття ми знаємо завдяки згадкам в історичних джерелах. А от із XVIIІ століття, на щастя, збереглися і театральний реквізит, і сценарій спектаклю з нотами.

Один із найдавніших збережених вертепів — Сокиринський чи Галаганівський — став основою для музично-театрального перформансу «Вертеп — Необарокова містерія». Подвійна назва цього вертепу пов’язана з цікавою історією. За переказами, у 1770-х роках київські студенти показували ляльковий вертеп у селі Сокиринці на Полтавщині в маєтку знатних багатіїв Галаганів. Дякуючи господарям за гостину, вони залишили їм будиночок-сцену, ляльки, а також рукопис зі словами і музикою вистави. Відтоді цей вертеп перестав мандрувати по Україні й оселився в гостинній родині. Кілька поколінь Галаганів показували виставу на Різдво, залучаючи місцевих музикантів, доглядали вертепну скриню з ляльками, переписували текст і ноти. Зрештою, через сто років, у 1882 році Григорій Галаган опублікував сценарій вистави у виданні «Київська старовина».

Галаганівський вертеп — найповніший зі збережених на сьогоднішній день. Це 80 сторінок рукописного тексту, в якому сценарій дійства супроводжують музичні номери. Копія рукопису і сцена-будиночок із 35 ляльками знаходяться в київському Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. В рамках проєкту «Вертеп — Необарокова містерія» Галаганівський рукопис було оцифровано, і наразі він є у вільному доступі на сайті музею:

Вертепна вистава складалася з двох частин. До першої, присвяченої Різдву Христовому, додавали другу, складену з побутових сценок. Власне різдвяна історія, яку називали містерією або духовною драмою, мала досить усталений ряд персонажів і сцен: про народження Христа, пастухів і трьох царів, про побиття немовлят і кончину царя Ірода. Другу частину — «О разных танцорах и их смешных разговорах» — називали інтермедіями. В ній теж були сталі персонажі, такі як Дід і Баба, Циган і Циганка, Поляк і Полтавка, Запорожець і Шинкарка…

Багато дослідників уважають, що друга частина приєднана до першої механічно, а деякі пишуть, що вони все ж таки пов’язані. Персонажі різних народностей з інтермедій представляють не лише багатонаціональне українське суспільство і його сусідів, а й народи, які зібралися святкувати народження Ісуса Христа. Подібний хід пов’язує дві частини сучасного перформансу «Вертеп – Необарокова містерія». Мізансцени другої дії зосереджені навколо столу, за яким святкують, сваряться, просто сидять, який, зрештою, є в кожному домі.

 

 

Вертепи актуальні?

Сьогодні вертепні вистави стали очікуваною розвагою різдвяно-новорічних свят. Соціальний запит на них досить високий. Але не лише він спонукає митців звернутися до вертепу.

«У пошуках ідентичності, у пошуках себе в українському сучасному театрі, у пошуках самої ідеї та обличчя сучасного українського мистецтва приходиш до усвідомлення, що створювати щось нове і “своє” не поверхово, а якісно і усвідомлено можливо, лише занурюючись, вивчаючи і відштовхуючись від перевірених історією мистецьких артефактів нашої культури. Сокиринський вертеп є саме таким, можна сказати, артефактом. В ньому представлена унікальна формула українського філософського світобачення, де духовне переплетене із мирським. До того ж Сокиринський вертеп є найдавнішим комплексно збереженим українським вертепом, що дає можливість бачити загальну картину: ноти, тексти, візуальні образи персонажів-ляльок і просторове рішення місця дії – вертепну скриню XVIIІ століття» — ділиться думками режисер проєкту Богдан Поліщук.

 

Ляльковий театр vs Перформанс

Ще з давнини вертепне дійство показували як з ляльками, так і з живими акторами. У перформансі «Вертеп – Необарокова містерія» немає ляльок, і задіяні лише чотири людини, які є професійними музикантами. Як вдалося відтворити вертепну виставу такими мінімальними силами і зробити із Галаганівського вертепу сучасний перформанс? Отже, чому люди, а не ляльки, і чому лише чотири виконавця проти 35 ляльок, пояснює Богдан Поліщук, режисер дійства:

«Технічні можливості ляльок досить обмежені. Задіяння багатьох майже статичних, але контрастних персонажів компенсує відсутність різноманітності їхнього руху і міміки. Різноманітність досягається кількістю, якщо говорити про засоби візуальної виразності, а звідси і закладеної драматургії. До того ж вертеп XVIIІ століття мав форму швидше ілюстративну, демонструючи глядачу місце дії, образ конкретної дієвої особи і озвучені обставини. Сьогодні ми робимо вертеп із живим планом виконавців. Звичайно, людина набагато виразніша за ляльку. Це дало можливість скоротити кількість задіяних перформерів до ефективного мінімуму, бо один актор перевтілюється у кілька персонажів.

Такий підхід передбачає певну умовність, метафоричність, алегоричність в режисурі. З’являється безпосередній місток між бароковою і сучасною театральною мовою, адже саме в цьому є багато спільного. Часто так буває, що певні рамки і обмеження навіть допомагають у пошуку мови і стилю. Використовуючи живих перформерів, ми наче виводимо персонажів вертепу в єдиний план із глядачем, вибудовуємо єдиний світ. Акторська майстерність (у сучасному розумінні) точно не була єдиним і основним засобом виразності, адже Сокиринський вертеп, як й інші вертепи того часу, мав потужну музичну основу, ефектну візуальну складову і гостру, дещо провокативну текстову основу другої частини. Для цього дійства потрібен перформер-універсал».

 

Просторова інтеграція барокової містерії

Вертепну сцену-будиночок лялькового театру робили двоповерховою. І зовсім невипадково. Це був простір лялькового театрального дійства, у бароковому дусі символічно поділений на верх і низ: небо і землю, святе і грішне, вічне і сьогоденне… Далеко не всі персонажі вистави могли піднятися на другий поверх, бо, як кажуть, «рада б душа в рай, та гріхи не пускають».

Театральний простір перформансу «Вертеп – Необарокова містерія» не менш символічний. Це кругла зала лаврської дзвіниці, в центрі якої розташована кругла рухома сцена. Але грають на ній не актори-музиканти. На сцені, як в печері-будиночку, сидять глядачі, вони в прямому сенсі знаходяться в центрі подій, які відбуваються! Виконавці крутять своїх глядачів за мізансценами спектаклю, переміщуючи їх у реальному та уявному просторі містерії. Усвідомлюючи неминущу актуальність смислів різдвяної містерії, справді відчуваєш, що «все повертається на круги своя»! І сцени, які розігрують актори, повторювалися і ще не один раз повторяться в історії людства.

Як Ви вже зрозуміли, Велика лаврська дзвіниця Києво-Печерської лаври, яку закінчили будувати в 1745 році, невипадково стала локацією вистав. Вона забезпечує часовий і стилістичний зв’язок між бароковою архітектурою і театральною містерією. Підкреслюють цей зв’язок декорації і костюми, у яких використані пишні барокові рослинні орнаменти.

 

Галаганівський вертеп – реконструкція і сучасна інтерпретація

Команда проєкту «Вертеп – Необарокова містерія» працювала з копією рукопису, поступово звикаючи до почерку і нотного запису XVIIІ століття. Це був принциповий крок, зважаючи на те, що сценарій Галаганівського вертепу давно опублікований. І переваги роботи з першоджерелом не заставили себе довго чекати. Першоджерело дає сучасному виконавцю неупереджений погляд на досить відомий матеріал і впевненість у тому, що стоїш на ґрунті XVIIІ століття без пізніших нашарувань.

Любов Титаренко розповідає:

«На самому початку роботи над постановкою ми домовились, що використовуємо матеріали тільки з Галаганівського вертепу. Це було основним принципом нашої постановки. Але дещо з рукопису не увійшло у виставу, адже друга частина доволі велика, там багато персонажів. Музичний матеріал ми відтворювали, дотримуючись принципів історично інформованого виконавства і вивчаючи особливості тогочасної вимови, яка, до речі, відображена у написанні слів. У рукописі не вказано ані точного складу виконавців, ані конкретних інструментів, які мали супроводжувати спів. І чи мав бути супровід взагалі? Виписаний він лише у другій частині, у дуеті Цигана та Циганки і в дуеті Гусара та Мажарки (цей номер не увійшов у нашу постановку)».

Сценарій вистави написаний розмовною мовою, якій 250 років! Це суміш церковнослов’янських, українських і російських слів, індивідуальна в кожного персонажа. Більше того, чимало слів записано без дотримання правописних норм, так, як вони вимовлялися. Як це сприймається сьогодні? Після першого здивування це викликає захват! Адже розмовна мова наших предків була надзвичайно колоритною, архаїзми додають їй особливого аромату, а граматичні «помилки» допомагають виконавцям знайти потрібну інтонацію.

Музика є базовою складовою Галаганівського сценарію. (Невипадково перформерами сучасної постановки є професійні музиканти). У сценарій вплетені понад 20 хорових пісень a cappella, танцювальні п’єси, дуети з інструментальним супроводом. Всі хорові номери мають заголовок Піснь (у музикознавчій літературі їх називають кантами), вони записані партитурно, кількість голосів коливається від двох до шести, але базовим є чотириголосся. Інструментальні п’єси записані у клавірі. Склад виконавців та музичних інструментів не вказаний.

Отже, це музика, яку можна грати на різних інструментах, можна співати невеличким ансамблем чи хором. Залежно від того, які є музиканти й інструменти. Вертепні вистави мандрували по Україні, склад музикантів оновлювався, змінювався також і сам набір музичних номерів. Різні аранжування музики вертепу і є власне традиційною формою її побутування.

У перформансі «Вертеп — Необарокова містерія» задіяні три голоси — два чоловічих і один жіночий, тому пісні переробляли для цього складу. Клавесин обрано основним музичним інструментом, він звучить сольно і в якості basso continuo. Це дещо несподівано. Звичними у вертепних виставах є скрипки, кобзи, цимбали, сопілки, ліри тощо. Разом із тим, для сучасного українського глядача клавесин є репрезентантом бароко. Завдяки цьому Сокиринський вертеп потрапив у широкий контекст європейського бароко, і це надзвичайно важлива установка для сприйняття української музики XVIIІ століття. Епізодично використовуються й інші музичні інструменти. Вони створюють звуковий колорит мізансцен. Пастухи йдуть під звуки тилинки (народна поперечна флейта), дзвіночків і псалтирі. Удари барабана супроводжують царя Ірода та його солдат.

Але не лише музичні звуки є дієвим засобом виразності. Створена звуко-шумова партитура перформансу, абсолютно зрозуміла глядачам. Сцена з пастухами починається з мекання овець; спів Рахилі, дитя якої вбили солдати царя Ірода, супроводжують плач і ридання; у сцені смерті Ірода «грають» на справжній косі.

Людський голос — його тембр і спосіб подачі звуку — є універсальним засобом виразності в перформансі. Вокалістка Надія Купчинська розповідає: «Ми досліджуємо, експериментуємо та врешті знаходимо той тембр, що підкреслює драматургію кожного номеру. І залежно від змісту, емоційного стану голос кожного набуває нових відтінків». Ніжний, лагідний спів наповнює сцену народження Ісуса Христа. Перформери голосно ричать, звертаючись до Ірррода-царрррря. І вони зовсім втрачають голоси, пошепки представляючи всесильну Смерть.

«У сцені Смерті музики взагалі немає – текст вимовляють на різній гучності та висоті, співаки не співають, а вимовляють текст на розспів коротким штрихом. До речі, такі прийоми були розповсюджені у музиці бароко. Наприклад, Ж.-Ф. Рамо ставив кожну свою оперу двічі: спочатку актори виразно декламували текст, дотримуючись характеру і афектів музики, а вже потім виконували з оркестром» – коментує Любов Титаренко.

Олексій Фіщук, розповідаючи про роботу над проєктом, зазначає, що «всі ми родом із дитинства, всі колись співали колядки, тому актуальність вертепів невичерпна». Надія Купчинська звертає увагу на містеріальну атмосферу вистави:

«Старовинний Галаганівський Вертеп оживає яскравою, дихаючою музично-містичною казкою. Віримо, що Вертеп сьогодні, як і в далекому XVIIІ столітті, стане дійством для широкої аудиторії. Це перформанс для родинного перегляду, який об’єднає дітей і батьків, традиції та сучасність, світлу історію Різдва та народний гумор».

А автор проєкту Руслан Кірш зізнається, що давно шукав матеріал для «ідеальної» вистави в «неідеальному світі». І зрозумів, що це — Вертеп:

«В мистецтві завжди актуальні екзистенційні теми. Окрім того, у Вертепі багато метафор і символів, що відкриває фантастичні можливості для мистецького переосмислення».

Покази перформансу «Вертеп – Необарокова містерія» заплановані на різдвяно-новорічний період! Долучайтеся!

---

Читайте також:

• Безмежні партеси від Open Opera Ukraine: від Чернігова до Сєвєродонецька

• Музика в умовах тоталітаризму. Заборонено, нелегально, шкідливо

• Втрачені спогади: «Gruppo di famiglia in un intero» Лукіно Вісконті