Про музику, тишу і дещо між тим. Огляд книги Пітера Бутенєва «Арво Пярт: З тиші»

Ви точно колись у житті чули музику Арво Пярта. Можливо, не в концертній залі, але, наприклад, у кіно. А можливо хтось поруч просто увімкнув її, щоб створити світлу й спокійну атмосферу. В моєму житті сталося саме так: звичайна розмова друзів раптом стихла, вся увага раптово перелетіла від змісту бесіди до звуків, що тихо линули з портативної колонки. А після безкінечно-коротких хвилин, що звучить «Spiegel im Spiegel», настало щось нове — відчуття, яке складно описати словами, але яке дуже хочеться відчути знов. 

У світі про постать і музику Арво Пярта вже написано декілька ґрунтовних досліджень. Центральною й базовою вважається монографія британського диригента Пола Хільєра (Paul Hillier) «Arvo Pärt», видана у 1997 році.

В українському музикознавстві є низка наукових статей та аналітичних нарисів про творчість композитора. Також маємо переклад, щоправда, російською, збірки матеріалів і документів «Арво Пярт: бесіди, дослідження, роздуми», де містяться  діалоги Арво Пярта з італійським музикознавцем і публіцистом Енцо Рестані, статті про його творчість, а також тексти виступів самого композитора. Книга ж, про яку йтиметься далі, — «Арво Пярт: З тиші» — майже новинка, адже в українському перекладі з’явилася відносно нещодавно, у 2023 році у видавництві «Дух і літера».

Автор книги Пітер Бутенєв (Peter Bouteneff) — викладач, професор богослов’я та музикознавець. Нині він викладає в Семінарії Святого Володимира (США), а також є засновником Arvo Pärt Project — ініціативи, що включає концерти, конференції та публікації, присвячені музиці Пярта. 

Оригінально ця книга була написана англійською мовою і видана значно раніше — у 2015 році. Українське ж видання не можна назвати просто перекладом, тут є дещо чутливе й важливе, про що видається правильним сказати перш ніж розглядати саму книгу. 

З перших сторінок до читач_ок (саме до українських читач_ок) звертається автор:

«Коли я спілкувався з Олегом Чагарином, перекладачем цієї книги, він сказав мені, що відчуває, що людям в Україні за цих трагічних часів потрібна ця книга. Тоді ми обидва скоригували це твердження: українці можуть черпати сили не так із цієї маленької книжки, як з музики, яку вона з любов’ю досліджує». 

Одразу за авторською передмовою слідує звернення Арво Пярта до українців від 7 березня 2022 року, яке процитовано зі сторінки Центру Арво Пярта у Facebook: 

Не згадати про ці два звернення було б неправильно, на мій погляд, адже хоч вони не дотичні безпосередньо до змісту книги, в них зчитується розуміння часового контексту появи цієї книги в Україні. А відчуття, що тебе розуміють, дуже цінне завжди, але особливо цінне саме зараз.

Перейдемо до огляду. У вступі до книги «Арво Пярт: З тиші» Пітер Бутенєв закладає фундамент для глибокого і вдумливого аналізу творчості Арво Пярта — композитора, чия музика народжується з тиші та знаходить своє коріння у глибоких духовних пошуках. Вже з перших рядків Бутенєв чітко окреслює свою мету: він прагне не тільки розкрити перед читач_ками життя і творчість Пярта, а й дати зрозуміти, як духовні переживання і внутрішні трансформації композитора вплинули на його музику. 

«Точки входу»

Перший розділ книги під назвою «Точки входу» є своєрідним дороговказом до складного і багатогранного світу музики Арво Пярта. Тут Бутенєв досліджує, як музика Пярта виражає страждання і співчуття, створюючи простір, де слухач_ки відчувають себе почутими у своїх переживаннях. 

Детально аналізується і зв’язок між музикою Пярта і його глибокою християнською вірою, але без надмірного акценту на цьому. Навпаки, Бутенєв показує, що навіть люди, які не належать до християнської традиції, можуть відчути духовність у музиці.

Розуміння музики Пярта пов’язане з духовною складовою, але вона не є виключно релігійною у вузькому сенсі.

Доказом цього є наведені автором книги численні цитати музичних критики_нь, ми_сткинь і навіть просто коментарі із соціальних мереж, в яких люди різних світоглядних позицій описують свої враження від музики Арво Пярта. Ця універсальна музика виходить далі за культурні та релігійні межі. 

А про саме осмислення композитором своєї віри дослідник говорить наступне:

«На відміну від інших, він не асоціює себе зі східним православ’ям із тією пристрасною відданістю, яку хтось може мати до нації чи футбольної команди. Православ’я — це місце, де він перебуває духовно. Але його благоговіння перед західною музичною традицією, яка так само нерозривно пов’язана із західним релігійним світоглядом, є доволі глибоким». 

Шлях Пярта до віри щільно переплетений із його музичною одіссеєю. Бутенєв описує його, не оминаючи й складного естонського релігійного і національного контекстів.

«Друга половина двадцятого століття була періодом болісних потрясінь для нації, яка рухалася до незалежності під час радянської окупації. <…> Атеїстичний режим знищив релігію колись побожнішої Естонії, тож приєднання до церкви, оголошення себе “релігійним” під час окупації розглядалося як дисидентство». 

Ще однією важливою точкою входу, якій Бутенєв виділяє значне місце, є розуміння ролі тексту в музиці Пярта. Автор веде нас крізь різні аспекти цього явища — від загально філософських до цілком конкретних. 

У цьому нарисі Бутенєв демонструє і певні аналітичні механізми, які можуть допомогти у розборі творів композитора або допомогти слухач_кам осягнути зміст музики там, де, наприклад, текст приховано. Сам Пярт часто говорить, що слова пишуть його музику і називає свою музику лишень «перекладом тексту». Пітер Бутенєв не погоджується з композитором та завершує розділ очевидним, але дуже важливим і влучним твердженням. Він не дозволяє читач_кам спростити своє сприйняття музики Пярта до перекладу: «Арво Пярт — не місіонер і не проповідник, він композитор. Він працює зі звуком, з музикою — це його професія».  

«З тиші»

Другий розділ книги під назвою «З тиші» занурює читача у філософію і творчий метод Арво Пярта, розкриваючи тишу як основний елемент його музики. Тут Бутенєв описує, як тиша стає не просто фоном, а активною складовою музичного процесу, яка несе в собі великий потенціал для створення нових музичних форм та ідей. Наче дзеркало, у якому відображаються звуки, дозволяючи слухач_кам глибше усвідомити їхнє значення і взаємозв’язок.

Бутенєв згадує твори, які стали знаковими на певному етапі творчого шляху Арво Пярта. Наприклад, Credo (1968):

«Це була крапка перед тишею. Музична історія не дала Пярту жодних інших варіантів: Бах уже був, і його неможливо було перевершити, але альтернативи, представлені авангардом 1960-х років, були неприйнятними».

Саме за цим твором слідує восьмирічний період мовчання композитора, який дослідник наполягає сприймати не як кризу (ні творчу, ні духовну), а саме як час духовного переходу.

Бутенєв звертає увагу на принцип редукції у творчості Пярта — свідоме обмеження кола музичних елементів, де лишаються тільки необхідні для вираження основної ідеї. Тоді кожен звук, кожен інтервал має особливо важливе значення. Його музика «дистильована» від будь-яких зайвих деталей: лише чистота і прозорість звуку, гармонії, ритму і голосоведення. А тиша в ній — символ внутрішнього миру і гармонії, прагнення Пярта до простоти і чистоти не лише в музиці, але й у житті.

«Світла печаль»

Напевно, з усієї книги саме третя частина може викликати складнощі сприйняття у читач_ок з нерелігійним життєвим досвідом. Тут автор веде нас у богословські виміри й концепції, які навіть після неодноразового прочитання складно описати людині, не дотичній до цієї сфери людського буття. 

Пітер Бутенєв починає розділ з розгляду поняття «світлої печалі», яке походить із християнської духовної традиції. Це стан, коли людина одночасно відчуває радість від близькості до Бога і тугу за ним, визнаючи свою недосконалість і прагнучи до більшого духовного єднання. Світла печаль є парадоксальним відчуттям, де радість і сум існують одночасно, взаємно підсилюючи одне одного. 

У музиці Арво Пярта світла печаль нерозривно пов’язана із тінтіннабулі — «стилем, етосом, світом, який Пярт створив, тим простором, у якому він “іноді блукає”». Тінтіннабулі можна перекласти з латини як дзвіночки. Це авторський метод Арво Пярта, що став емблемою його творчості.

Явище тінтіннабулі можна трактувати у декількох вимірах: як більш об’ємне і всеохопне — стиль, і як конкретний спосіб організації звукової тканини — тобто як техніку композиції. Головними маркерами саме технічної сторони явища є наявність двох голосів: мелодичного, що рухається здебільшого гамоподібно, і тінтіннабулярного, що рухається по звуках тризвука. І хоча формально основу техніки складає поєднання цих двох незалежних голосів, сам композитор, а разом з ним і дослідники його творчості, вказують, що голоси утворюють нерозривну єдність, яка виражається у формулі «1+1=1». 

Про цю формулу і явище нерозривного співіснування голосів тінтіннабулі говорить і Бутенєв, об’єднуючи богословський аспект і власне тінтіннабулі, проте переказувати чи бодай описувати я (авторка цього огляду) не наважуся. Цей мисленнєвий шлях, яким автор веде читач_ок у заключному розділі книги, краще проходити разом з музикою Арво Пярта.

Зв’язок Бутенєва з творчістю Пярта не обмежується лише теоретичними роздумами. Протягом багатьох років він особисто спілкувався з композитором, вивчаючи його твори та розмовляючи про його погляди на музику і духовність. Ця книга є не лише науковим дослідженням, але й спробою передати читач_кам той духовний досвід, який сам автор отримав через музику Пярта. 

На завершення хочу навести слова Назарія Тарасенка — диригента, дослідника творчості Арво Пярта:

«Ми ніколи не переплутаємо музику Пярта з Васксом, або навіть з музикою Ерккі-Свен Тюйра (Erkki-Sven Tüür — сучасний естонський композитор), бо Пярт — це унікально, сказав би навіть — феноменально. Цей феномен його музики, що проявився у випрацюванні стилю тінтіннабулі (говорю про це саме як про стиль, адже ми зараз не розбираємо технічні моменти), існує навіть тоді, коли композитор вже відходить від конкретного механізму, а дух цього стилю в звучанні залишається. Тому впізнаваність його безперечна, і потреба в ньому, в його музиці по всьому світі зростає з кожним днем. Повертаючись до книги: в ній, безумовно, є й суб’єктивні моменти, проте вона може бути помічною в розумінні системи координат музичного світу Пярта».

Хоч змістові розділи на цьому завершено, для повноцінного огляду важливо сказати ще дещо. Книга Пітера Бутенєва «Арво Пярт: З тиші» може стати дуже гарним джерелознавчим путівником для усіх дослідни_ць, виконав_иць та поціновувач_ок музики Пярта. Вона рясно сповнена посиланнями на найрізноманітніші ресурси, в кінці наведено використану бібліографію, надано авторизований список творів композитора у хронологічній послідовності. Окрім того, книга ілюстрована чорно-білими світлинами, що резонують зі змістом розділів. 

 

Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.

---

Читайте також:

• Норвезький композитор Ола Яйло: спокута, радість і мир проти «неврозів авангарду»
• Про що співала і жила Кеті Берберіан
• «Corali Sbagliati» Ренати Сокачик або як писати неправильну музику?