Як перестати боятися і заспівати сучасну музику? Конспект лекції Вікторії Вітренко

The Claquers

7 місяців ago

При роботі з сучасною музикою вокаліст зіштовхується із багатьма викликами. З чого почати знайомство з партитурою, на які нюанси звернути увагу, як розібратися в сучасній нотації та зрозуміти задум композитора? У рамках практикуму для виконавців нової музики, організованого Центром музики молодих спільно з Vere Music Fund, відповіді на ці та інші питання можна було почути на онлайн лекції Вікторії Вітренко — співачки, диригентки та артистичної директорки, яка здобула славу першокласної виконавиці сучасної музики у Західній Європі. Основними ідеями лекції ділимося нижче.

Сучасна вокальна музика, по суті, не відрізняється від сучасної інструментальної музики. Голос — це такий самий інструмент, що має певні можливості. Та дечим все ж вокальна музика відрізняється — наявністю тексту. Вербальна складова — ще один носій змісту; вона спрямовує певним чином роботу виконавця, формує контекст. Але так буває не завжди. Сьогодні поговоримо про випадки, коли вербального ряду немає, а також про те, з чого починати роботу над сучасною партитурою, навіть коли нічогісінько в ній не розумієш.

Здебільшого найрадикальніші експерименти у сфері вокального репертуару здійснювалися композиторами у 1950–1960-ті роки. Звісно, все почалося раніше — з Шенберґа та його фундаментальної техніки sprechgesang. Але саме у 1950-ті композитори почали розширювати можливості вокалу. У цей час свідомо експериментувати з голосом почав Джон Кейдж. А музою для цього стала Кеті Берберіан — американська співачка вірменського походження, перша дружина Лучано Беріо. Вона контральтистка, але мала дуже широкий діапазон. Сама Берберіан також експериментувала зі своїм голосом і писала твори для себе. Одним із таких є Stripsody — твір, що став канонічним для сучасного вокаліста. Отож, поговорімо про нього.

Подивімося на те, як записана ця музика. Загалом, вокальні твори можуть фіксуватися трьома методами. Перший — це звична нотація, де за основу береться пʼятилінійне письмо, але можуть з’являтися і додаткові елементи. Другий — графічна партитура, де є позначки, геть не подібні на звичні ноти. І наостанок — просто текст, який задає умови імпровізації для виконавця.

Партитура Stripsody є прикладом графічної нотації. Приміром, на першій сторінці початковий елемент — це чоловічок на ліані та зображення літер, схоже на кардіограму. Останнє — приклад класичної ономатопеї. Вона використовується, наприклад, у коміксах для відображення звуків навколишнього світу — клацання, сичання, нявчання тощо. Багато ономатопеїстичної лексики в різних мовах звучить по-різному. На це треба зважати і за потреби шукати розшифровки ономатопеї в Інтернеті.

Фрагмент партитури Stripsody Кеті Берберіан

Ще приклад ономатопеї в цій партитурі — чоловічок з витягнутим язиком і трохи зневажливим, гидким виразом обличчя. Поряд із ним бачимо слово «bleagh» — звук, який відтворюємо, наприклад, коли нам щось не смакує. Ми впізнаємо цей звук, розуміємо, що композиторка мала на увазі, і тут постає завдання якомога точніше передати цей вигук, не прикрашаючи його і не соромлячись.

Наступне: три лінійки в партитурі репрезентують регістри голосу. Найнижча — низький, дві інші відповідно — середній і високий. Початковий елемент передбачає крик «аааа» у високому регістрі. Далі в низькому регістрі є ономатопея англійської мови «Аrrgrrr», яку перекладаємо як дуже роздратоване звучання. Наступний фрагмент — графічне зображення, схоже на кардіограму, і після ономатопея «atchu», тобто чхання.

До слова, ці графічні фрагменти, на відміну від ономатопей, дають більше свободи для інтерпретації. Тут немає ніяких вказівок, на що ці звучання мають бути схожими — повинні спрацювати фантазія та здогадливість виконавця. Скажімо, оцей фрагмент із кардіограмою і «atchu» я уявляю як момент, коли за секунду до того, щоби чхнути, у мене відчуття свербіння в носі. Звісно, важливо, щоби ваша інтерпретація корелювала з тим, що в партитурі: наприклад, момент свербіння в носі буде в середній теситурі, а «atchu» іде нагору.

Або інший приклад досить вільного трактування запису — порожня сторінка із текстом «you stupid kite, come down out of that tree!» («дурненький повітряний змію, спускайся з того дерева!» — пер. з англ. Д. Ш.). Перш за все, треба вирішити, кому може належати ця репліка, а тоді уявити собі цього персонажа — як би він озвучив цю фразу. Я би, наприклад, дала цю фразу дитині. Зважаючи на це, обираємо фарбу голосу: може, ця дитина заїкається чи шепелявить, або в неї ламка голосу. Варіантів безліч, вибір залежить від вас.

Інший важливий момент, який варто враховувати при роботі з партитурою — це те, що композиторка заохочує виконавицю до жестикуляції чи інших рухів, якщо вони узгоджуються з вокальною партією. Таким чином можна підсилити те, що виконується голосом. Наприклад, якщо говорити про візуалізацію ономатопеї «bum-bum-blam», то, зважаючи на те, як вона графічно відображена в партитурі, її можна відобразити жестами як такий собі потрійний удар: перший, записаний у низькому регістрі — в пах, далі, скажімо, в грудну клітину і третій — в щелепу. Така жестикуляція допоможе вжитися в образ і яскравіше передати звучання голосу, а також створить яскравий перформативний ефект на сцені.

Щодо темпу: в анотації авторка пише, що сторінку треба сприймати як плин часу, а простір між вокальними жестами — як паузи. Зазначено, що в цілому твір має вкластися приблизно в шість хвилин. Це дає нам уявлення про те, наскільки швидко треба виконати той чи інший фрагмент.

Отак розібравши основні елементи партитури, ви зможете її відтворити, зважаючи на свою фантазію та допитливість у розшифровці тексту. Складність цього твору полягає лише в тому, щоб інтерпретувати всі його фрагменти так, аби і вам, і вашим глядачам було цікаво це слухати. Чим більше експресивних жестів (а їх у сучасній музиці мало не буває), чим більше себе і своєї фантазії ви внесете у твір — тим яскравішим буде виконання.

Інша партитура, яку хочу показати — Sequenza III per voce femminile (Секвенція ІІІ для жіночого голосу) Лучано Беріо. Це теж один із класичних творів сучасного вокаліста.

Відкривши партитуру, одразу намагаємося зрозуміти, які види нотації тут присутні. Бачимо трохи графічної нотації, текст, три лінійки, які так само означають регістри. Тобто спільні риси у записі сучасних творів є, але ще раз наголошу: до кожного обов’язково треба читати авторську анотацію. У цій партитурі є і фрагменти зі звичайною нотацією. Майже в кожному такті бачимо вказівки щодо характеру його виконання чи режисури: «напружене бурмотіння», «ходячи сценою» тощо. Цифри у квадратах між тактами вказують на час, протягом якого виконується твір. Пустоту між позначками за принципом графічної нотації сприймаємо як паузу.

Фрагмент партитури Sequenza III per voce femminile Лучано Беріо

В анотації автор дає багато вказівок щодо спеціальних значків. Деякі з них — досить усталені, наприклад, sprechgesang зазвичай позначається хрестиком; hollow tone (пустий звук або звук з подихом) — незафарбована нота. Але все ж у сучасній музиці, особливо вокальній, немає стовідсоткового використання одних і тих самих позначень. Тож якщо ви композитор_ка і збираєтеся писати для голосу, то що б ви собі не нафантазували, головне — записати це так, щоби було зрозуміло для виконавців.

Також тут є цікава ритмічна нотація — приклади різної швидкості артикульованих сегментів. У таких випадках не варто точно вираховувати кількість позначок. Це не має сенсу, якщо в анотації не вказано, що звуків має бути стільки, скільки є позначок. Натомість треба зважати на загальні вказівки щодо їх виконання.

В анотації також можуть бути вказівки щодо прочитання лібрето. При роботі з лібрето для правильної вимови раджу використовувати International Phonetic Alphabet — фонетичну абетку, що містить звуки усіх існуючих мов.

Наприкінці автор зауважує, що всі вказівки щодо характеру, фарби голосу або ж перформативні режисерські позначки треба сприймати дослівно, але не виконувати надто прискіпливо. Це означає, що композитор дає лише напрямок для інтерпретації, а прочитання відбувається завдяки вашому персональному баченню цього твору. Тож тут не існує лише чорне і біле — навпаки, дуже багато нюансів. Кінцевий результат залежить від вас.

Питання від слухачів і обговорення

— Знаю, що є запис твору Stripsody у власному виконанні авторки. Наскільки можна на нього орієнтуватися, щоби дешифрувати позначки, коли розбираєш партитуру?

Вікторія Вітренко: В орієнтуванні на відомі виконання є і плюси, і мінуси. Як і в класичній музиці, ви, звісно, можете послухати історичні варіанти виконання. Але тоді у вас в голові «заляже» чужа інтерпретація, а ви ж хочете, аби ваша була унікальною. Тож я раджу спочатку самим розібратися з партитурою, уявити, як ви виконуєте твір. А вже потім, якщо виникнуть якісь питання, свідомо послухати, наприклад, версію Кеті Берберіан. До речі, сама авторка часто виконує далеко не все, що є в партитурі.

— З якого віку вокалісти в Німеччині починають системно працювати з сучасною музикою? Чи є така практика в музичних школах?

Вікторія Вітренко: На власному досвіді я з таким не зіштовхувалась. Починати співати сучасну музику потрібно усвідомлено і маючи добру базу в бельканто. Якщо взяти ту ж Секвенцію Лучано Беріо: чотирнадцятирічна вокалістка хоч і зможе її виконати з технічного боку, але за образом це все одно не збігатиметься з тим, що в цей твір вклав автор. У ньому йдеться про зрілу жінку — аж ніяк не юну школярку. Крім того, голос — це дуже крихкий інструмент. І надзвичайно важливо підходити до вивчення партитур зі знанням того, як правильно виконувати всі техніки так, щоби йому не нашкодити. У сучасній музиці є пасажі, які за технічною складністю перевершують фіоритури Генделя чи Моцарта, і без спеціальної підготовки голосового апарату їх краще не виконувати. Тут як у спорті: якщо ти не займатимешся розтяжкою — не сядеш на шпагат.

Тож ініціативи з сучасної музики в рамках шкільної програми є, але в основному вони стосуються інструментальних напрямів, а вокалісти із сучасними творами свідомо починають працювати найчастіше з 22–23 років, коли голос до цього вже готовий.

Читайте також: