Олена Бєлкіна в інтерв’ю Opern News: Чайковський для українців — це музика пропаганди

В інтерв’ю австрійському медіа Opern News всесвітньо відома українська оперна співачка Олена Бєлкіна розповіла, чому українці виступають за бойкот російської музики у світі.

Ваш альбом «Passion for Ukraine» вийшов лише у листопаді минулого року, а ви вже працюєте над новим. Що записуєте цього разу? 

Олена Бєлкіна: Це будуть вокальні цикли Бориса Лятошинського, Антоніна Дворжака, Йоганнеса Брамса, Моріса Равеля та Мануеля де Фальї. Борис Лятошинський — геніальний український композитор і, на жаль, забутий. Українська музична спільнота зараз бореться за присвоєння Київській консерваторії, де я навчалася, його імені. Наразі заклад досі називається ім’ям Петра Чайковського, бо, на думку його ректора, багато китайських студентів приїжджають на навчання у Київ лише заради його імені.

Але, як на мене, з огляду на жорстоку агресію росіян, яка триває вже понад рік, я не думаю, що має велике значення, подобається це ім’я китайцям чи ні. Я не знаю жодного українця, з якими я раніше говорила російською і вони все ще продовжують розмовляти цією мовою. Як і більшість інших українців, я дотримуюсь думки, що російській культурі більше немає місця в Україні.

Це саме те питання, яке на Заході викликає нерозуміння, особливо у культурних колах. Одна із сильних сторін мистецтва в тому, що воно не знає національних кордонів. Крім того, як Чайковський міг вплинути на Путіна, — який би негативно сприйняв гомосексуальність композитора, — щоб той став цинічним і холоднокровним диктатором?

Олена Бєлкіна: Крім того, що Чайковський вважається улюбленим композитором Путіна, ще за радянських часів російським композиторам віддавалася перевага порівняно з композиторами інших етнічних груп. У нас, українців, Чайковський асоціюється з музикою пропаганди, і якщо на минулих Олімпійських іграх перемагали російські спортсмени, то на церемонії нагородження звучав саме Чайковський. Він тісніше пов’язаний з офіційною Росією, ніж це відомо на Заході.

Але ж в цьому немає провини Чайковського. Улюбленою оперетою Адольфа Гітлера була «Весела вдова», хоча композитор Франц Легар написав її не для Гітлера.

Олена Бєлкіна: Чайковський писав для офіційної Росії, адже для царя Олександра III він створив коронаційний марш та російсько-патріотичну увертюру «1812». Але дозвольте мені спробувати аргументувати інакше: уявлення росіян про самих себе, як «наднацію», багато в чому формували їхні письменники і композитори. Їм завжди надавали перевагу в порівнянні з митцями з інших етнічних груп.

На Заході треба розуміти, що росіяни завжди почувалися господарями і завжди давали нам це відчути. Те саме відчували й інші народи, які перебували під гнітом росіян і саме тому солідарність, яку вони виявляють до нас сьогодні, така велика. Український народ породив дуже багато великих митців. Але росіяни їх пригнічували, навіть розстрілювали, і шансів на міжнародне визнання у них не було.

Розстрілювали? Про які роки йдеться?

Олена Бєлкіна: Насамперед про 1930-ті. Пісні Лятошинського, які я зараз готую до виконання, належать до 1920-х років. Композитор вижив, бо змушений був підлаштуватись під умови режиму. Але багато митців відмовилися це зробити, і всі вони були вбиті. У Харкові є будинок під назвою «Слово», який постраждав унаслідок ракетного обстрілу минулого року. Українські письменники жили там зі своїми сім’ями та обмінювалися ідеями. Майже всі вони стали жертвами росіян. Українського композитора Миколу Леонтовича, відомого у США своєю різдвяною піснею «Carol of the bells», також застрелили КДБ.

Той факт, що сьогодні в Україні засуджують російських композиторів, таких як Чайковський, не має нічого спільного з екстремістською формою націоналізму. Він пов’язаний з тим, що російська пропаганда у минулому використовувала імена цих композиторів для своїх цілей.

Олена Бєлкіна: З одного боку, українські митці зазнавали утисків, з іншого — все, що подобалось росіянам, поглиналося як «російське». Багато хто міг писати виключно російською, бо українська мова була заборонена. Важливо, щоби про це знали особливо молоді українці.

Деякі українські колеги, які не бажають втрачати гонорари, погоджуються виконувати твори Чайковського і, спираючись на його опери «Черевички» та «Мазепа», вважають, що він симпатизував Україні. Насправді він написав ці твори у такий спосіб, щоб українці виглядали слабкими і нежиттєздатними. Коротко кажучи: я негативно ставлюся до культурної співпраці з Росією.

Чи завжди так було?

Олена Бєлкіна: Ні, я лише рік тому замислилася над власною ідентичністю, бо лише з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року війна та російська агресія стали очевидними для всіх. Сьогодні мені зрозуміло, що ми надто багато толерувати. Ще до цього на окупованих Росією територіях безвісти пропадали люди, а сотні невинних кримських татар досі сидять у в’язницях.

Мій останній диск «Passion for Ukraine» з’явився на світ завдяки процесу самопізнання. Це подорож у часі української музики, для якої я замовила твір «Реквієм за Маріуполем» в українського композитора Іллі Разумейка.

До цього ви регулярно співали у Росії.

Олена Бєлкіна: У мене був дуже великий успіх у Росії. На початку вторгнення торік я намагалася переконати свою публіку в Instagram, де на мене були підписані багато росіян. Я подумала: навіть найсуворіші критики писали про мене схвальні рецензії, глядачі аплодували мені, я можу змінити ситуацію. За тиждень від мене відписалися понад 2000 підписників лише тому, що я намагалася пояснити ставлення українців до російського вторгнення.

Мабуть, вас там сприймали як росіянку.

Олена Бєлкіна: Можливо. Адже я виросла російськомовною у Криму, хоча переїхала туди з сім’єю лише 1990 року. Моя мати кримська татарка, але народилася після депортації. Так, мої бабуся і дідусь були насильно вивезені зі своєї країни та були вимушені розпочати нове життя на Уралі. Бабуся та дідусь мого батька теж були з України, з Харкова. Їх депортували до Сибіру. Мої батьки познайомилися у Ташкенті, де я народилася.

Тільки після розпаду Радянського Союзу всім нам дозволили повернутись — до цього кримським татарам було заборонено повертатись на Батьківщину. До 1944 року Крим був багатонаціональним регіоном із великою часткою кримських татар. Коли ми повернулися до Криму, нам не були раді, бо в наших будинках жили росіяни та боялися, що ми захочемо повернути свої домівки.

Коли ви чуєте як кажуть, що Крим завжди був російським, Ви, напевно, смієтеся?

Олена Бєлкіна: Це така нісенітниця! Враховуючи масштаби Росії, можна навіть сказати, що в Росії загалом проживає відносно небагато «справжніх» росіян. На жаль, цей менталітет панівної раси впливає не лише на офіційну Росію. Я шукала «хороших росіян» на початку повномасштабного вторгнення рік тому, але не знайшла. На мій досвід, навіть якщо вони милі та освічені, зрештою вони вважають себе кращими за українців. Ксенофобські настрої у Росії надзвичайно сильні.

Мабуть, єдиним позитивним ефектом повномасштабного вторгнення є той факт, що західне суспільство нарешті відкрило для себе українську культуру. До цього Україну тут майже не помічали.

Олена Бєлкіна: Це вірно. Це також пов’язано з фінансовими ресурсами. Потрібно враховувати, що за останні роки Росія вклала мільярди доларів та євро, щоб поширити російську музику та російських виконавців у всьому світі. Успіх цих інвестицій ми бачимо до сьогодні. Художні аспекти не завжди грають головну роль.

Ви більше не виступатимете в російських операх?

Олена Бєлкіна: Російська мова зараз стоїть мені поперек горла. Але я також володію чотирма іншими мовами і, крім мого основного репертуару бельканто, відкрита для багатьох інших напрямків. Тому бачу для себе багато можливостей для подальшого розвитку.

---

Читайте також:

• Страсті за Петром. До теми «Чайковський і Україна»

• Art.razom: Якщо державним театрам це не цікаво, тоді має бути цікаво нам

• Фальсифікація опери, або чому Тарас Бульба не грає на бандурі