Нестерпна складність буття. Піаністка й композиторка Клара Вік-Шуман

Переважно геніями вважали чоловіків. Якщо ж і з’являлася особа жіночої статі з відповідними характеристиками, то її одразу ж порівнювали з уже визнаним генієм-чоловіком.

Клару Вік вважали «Моцартом у спідниці». Її і дотепер часто згадують тоді, коли говорять про творчість та життя її чоловіка, Роберта Шумана, та кохання Брамса. А що, якщо я скажу, що спочатку була лише Клара Вік, а вже потім з’явилися і Роберт, і Йоганес? Можливо, якби не Клара та її участь у кар’єрі Шумана і Брамса, ми б навіть не були так добре знайомі з їхніми творами.

Батьківський проєкт «Клара»

«Я пожертвувала своїм дитинством заради мистецтва», — писала Клара у щоденнику. 

Фрідріх Вік, батько майбутньої зірки, самоук, викладач гри на фортепіано та автор теорії навчання (ефективність якої він одразу ж перевірив на практиці зі своєю донькою), відіграв важливу роль в успішному становленні Клари як піаністки. А також — був однією із головних причин її суму в подальшому житті.

Маріана Тромлітц, мати дівчинки, походила з родини професійних музикантів. Вона брала уроки гри на фортепіано у старшого за неї на 12 років Фрідріха Віка. Маріана вважалася однією з його найкращих учениць на той час, адже давала професійні концерти як піаністка та співачка (що дає нам зрозуміти, наскільки якісною була її підготовка і як далеко суспільство було від обмежень системи, яка нині намагається однозначно визначити, хто ти, помістити лише в одну категорію).

Клара була другою із п’яти дітей подружжя. Шлюб батьків був складним: непримиренність в поглядах, постійні сімейні драми та деспотичний характер Фрідріха призвели до того, що Маріана подала до суду на розлучення. За тодішніми законами, перші з трьох дітей лишалися із батьком. Не дивлячись на затримку мовленнєвого розвитку у Клари аж до чотирьох років, батько розгледів у ній талант до музики і гри на фортепіано і поставив собі за мету зробити із доньки зірку.

Вік не підтримував тогочасну істерію від захоплення механічним виконанням, де музика ставала майданчиком для технічних піруетів. У його методиці над віртуозністю переважали музикальність, всебічна музична освіта. А ще — щоденні прогулянки до трьох годин, що сприяли розслабленню м’язів, та легкі вправи на свіжому повітрі. Під час гри на фортепіано Вік вимагав повної розумової зосередженості. 

А тепер уявімо маленьку Клару, яка вже у віці чотирьох років починає навчатися у батька та втілювати його задум у реальність. Батько вимагав від доньки точного виконання своїх вказівок та звірів від будь-якого відхилення від заданого ним плану. Окрім музичного навчання, що передбачало заняття з композиції, співу та гри на скрипці, дівчинка якийсь час відвідувала уроки в державній школі, але згодом батько перевів її на домашнє навчання, забороняючи Кларі спілкуватися навіть з однолітками. Дівчинка мала змогу говорити лише зі своїми вчителями, які приходили вчити її вдома.

«Попри всі хороші якості, мій батько був тією людиною, з якою можливо було жити, лише повністю йому підкорившись», — напише Клара у своєму щоденнику вже у дорослому віці.

Вік був одержимим своєю ідеєю і поводився деспотично, втім його стратегія спрацювала: вже у віці восьми років (лише після чотирьох років навчання), Клара виконала фортепіанний концерт мі-бемоль мажор Моцарта у супроводі камерного оркестру на домашньому концерті.

«Ми чули маленьку Вік із Ляйпцига — вона справжнє диво. Вперше в житті я ловлю себе на тому, що в захваті від передчасно зрілого таланту. Досконале виконання, бездоганний такт, сила, ясність — і вона легко долає труднощі будь-якого роду. Ось що я називаю рідкістю серед віртуозів будь-якого віку. Вона музикантка, вона відчуває те, що грає, і вміє це виразити; під її пальцями фортепіано набуває барв життя.

Якби маленька Клара не давала би нічого більшого за це, я назвав би її достойною «ігровою машиною» і залишився б при цьому холодним, мов мармурова статуя. Але вона — музикантка! 

Бідна дитина! Вона виглядає такою нещасною і стражденною, що саме це мене засмучує!»

— лист вихователя спадкоємного принца Саксен-Веймарського від 1831 року, адресат невідомий

План розвитку та досягнень Клари до 18 років був таким:

чотири роки: грає мелодії на слух (у методі навчання Віка важливим було спочатку навчитися грати мелодії без нот та відчувати інструмент, не перевантажуючи мозок нотним текстом);

п’ять років: одна година занять із батьком та дві години імпровізації;

шість років: Клара вже вивчила всі гами та арпеджіо;

сім років: розвинула ідеальний слух та вміє імпровізувати і грати твори в будь-якій тональності;

вісім років: виконує концерт Моцарта;

дев’ять років: перший публічний виступ на сцені Gewandhaus у Ляйпцигу, пише свої перші фортепіанні твори (один із них, «Полонези», Клара виконує разом із зіркою того часу — Ніколо Паганіні, котрий сказав про Клару, що вона «істинний митець»);

десять років: перше концертне турне ( у Веймарі Клара грає для Гьоте, який прокоментує її виступ так: «Вона грає із силою шести юнаків!»), тоді ж вперше чує Клару її майбутній чоловік, Роберт Шуман, якому тоді було лише 18 років.

одинадцять років: Клара видає свої «Полонези»;

дванадцять років: перше міжнародне концертне турне в Париж, де Клара знайомиться із Фредеріком Шопеном та Феліксом Мендельсоном (а також стає свідком, як ці обидва вовтузилися у бійці на підлозі під час одного зі soirée). Повернувшись додому з турне, вона стає першою у Німеччині, хто зміг виконати надскладні твори Шопена і першою, хто почав виконувати всі твори напам’ять.

тринадцять років: починає свої уроки з оркестрування, уроки композиції, які їй викладав один із учнів Баха (де у нього в той час займався двадцятирічний Ріхард Вагнер); пише свої перші твори для оркестру, видає три опуси своїх фортепіанних концертів,концертує по всій Німеччині.

п’ятнадцять років: закінчує оркестрування свого фортепіанного концерту op.7, з яким того ж року дебютує у ляйпцизькому Gewandhaus (у цей час Фелікс Мендельсон, для якого Клара незабаром стане подругою, одержує посаду музичного директора оркестру Gewandhaus). Згадуючи про Моцарта, варто сказати, що Клара видала свій перший фортепіанний концерт у молодшому віці, ніж він. Це так, до слова.

вісімнадцять років: дебютує у Відні, отримує звання «Віртуоза імператорського двору» (перша жінка, що мала таку честь).

З цього часу Клара Вік стає міжнародно відомою, створюючи привід для дискусії серед публіки, хто кращий — вона чи Ференц Ліст. Стратегія Фрідріха Віка була вірною і спрацювала. Але чи цього хотіла Клара?

Приборкана Клара

«Я дуже сумую за тим, щоб знову побачити Тебе, мій дорогий батьку, і поговорити з Тобою одного разу по-справжньому, з усією любов’ю та злагодою; тож нехай хоча б тепер я зроблю це письмово. Я прочитала Твого листа до родини й щиро зізнаюся тобі, що Ти торкаєшся деяких речей, які вже давно звучали в мені і про які я багато думала наодинці.

Ти пробачиш мені, мій дорогий батьку, якщо я скажу Тобі, що ви всі насправді зовсім його не знаєте (Роберта Шумана), а я так і не змогла переконати вас у його доброті серця! Кожна людина має свої властивості. Я знаю, чого Шуману бракує.

Для нашого щастя нам не бракувало б нічого, окрім Твоєї згоди — без неї я зовсім нещасна. Я ніколи не могла б мати спокою, і це б зробило нещасним Тебе, адже в тебе так багато душевної теплоти. Якщо я матиму Твою згоду, Ти зробиш мене найщасливішою людиною! Часто я вже потай плачу через те, що змушена бути від тебе окремо, що не можу супроводжувати Тебе під час Твоїх прогулянок. Я могла б розповісти Тобі все, що відбувається в моїй душі.

Ти думаєш, що я не люблю своє мистецтво! Боже мій, хіба бувають миті, коли я зовсім забуваю про всі свої переживання? Так, за фортепіано!»

— лист Клари до батька від 18 вересня 1837 року, написаний у Ляйпцигу

У 1830 році Роберт Шуман починає брати уроки з гри на фортепіано у Фрідріха Віка, а також винаймає кімнату в його будинку. Тож Шуман бачить сім’ю Віків, а особливо Клару, щодня. Наступні вісім місяців Роберт Шуман щодня давав годину уроків одинадцятирічній Кларі. Вони стають справжніми друзями. Роберт називав Клару пестливо К’яра, а музичною п’єсою «Chiarina» створив вічний спогад про неї.

Це не було кохання з першого погляду, спочатку це була лише щира дружба, а сам Шуман у той час вважав, що його єдиним коханням є інша учениця Фрідріха Віка — Ернестіна фон Фрікен. Романтичні ж почуття одне до одного у Шумана і Клари виникли лише тоді, коли дівчині було 16 років. Любовні стосунки Клари, а в подальшому й одруження аж ніяк не входили в план батька. Йому важливо було, аби донька і далі продовжувала розвивати кар’єру зіркової піаністки.

Вік говорив: «Чи можете Ви уявити мою Клару з дитячим візочком?.. Я виховав свою доньку щоб вона стала знаменитою мисткинею, але не зміг водночас виховати її простою, невибагливою домогосподаркою».

Роберт Шуман змушений був відмовитися від кар’єри піаніста через розрив сухожилля на правій руці і вирішив зосередитися на композиції та виданні «Neue Zeitschrift für Musik» (Нова Музична Газета), засновником якого він був. Він вважав, що цього більше, ніж достатньо, аби претендувати на шлюб з Кларою. Проте батько Клари вважав інакше. Фрідріх був категорично проти цього шлюбу. Пройшло декілька років, перш ніж Шуман зміг одружитися з Кларою, і все завдяки виграному позову до суду, який дозволив укласти шлюб без згоди батька.

Клара боролася декілька років, аби бути разом із Робертом, — з або без згоди на це її батька. Проте, отримавши бажане та ставши дружиною Шумана, Клара мала пройти через свою особисту внутрішню трагедію — батько так і не прийняв рішення доньки і досить довгий час між ними була повна ворожнеча. Згодом, батько і донька змогли примиритися, але більше ніколи не мали тих близьких духовних стосунків, які були в них раніше. Гордість Віка була зачеплена, адже його улюблена Клара, його улюблене творіння більше не було пов’язане з ним.

Для Клари ж шлюб із Шуманом здавався омріяною свободою, тим паче, що Роберт спершу підтримав ідею аби, Клара і надалі продовжувала писати свої твори та вести концертну діяльність. Але так було лише на початках подружнього життя. Згодом Шуман починає все більше схилятися до ідеї, що було б набагато краще, якби Клара перестала виступати публічно і грала би лише вдома для друзів.

«По-перше, ще один цьомчик: жінки повинні вміти добре готувати та вести господарство, якщо хочуть мати задоволених чоловіків. По-друге, вони не повинні одразу вирушати у великі подорожі, а повинні берегти себе й відпочивати. … По-восьме, що б я тільки не компонував, ти б усе грала».

— лист Роберта Шумана до Клари від 16 березня 1839 року).

Поступово Клара повністю підлаштувалася під бачення Шумана щодо подружнього життя та її ролі в ньому. Вона стала матір’ю восьми дітей, займалася  хатньою роботою та виконувала написані Робертом твори, адже він сам більше не міг виступати на концертній естраді. Так завдяки своїй дружині Шуман зміг представити світу свої опуси.

Клара майже перестала писати власні композиції. В ній оселилися сумніви і все її єство тепер існувало для генія її чоловіка. Можливо, саме цього майбутнього для своєї доньки остерігався батько Клари: якщо музика від самого дитинства була всім її життям і єдиною втіхою, чому вона дозволила собі проміняти свою музику на монотонність життя та односторонню жертовність?

«Невже я повинна нехтувати своїм талантом, щоб супроводжувати тебе в подорожі? Невже я повинна залишати свій талант невикористаним, лише тому, що прив’язана до часу та фортепіано?.. Так, безумовно, необхідно, щоб ми знайшли спосіб використовувати й розвивати обидва наші таланти поруч».

— лист Клари до Шумана від 14 березня 1842 року

Клара жила за чужим планом — вже не батька, а чоловіка. Втручання Шумана у композиторську діяльність Клари неймовірно демотивувало її, а захоплення творами Шумана вселяли у Клару абсолютну зневіру в себе і у свої композиторські здібності. Для Роберта їхнє життя було показовим: біля нього кохана дружина, мати його дітей, виконавиця його творів. Хоча Шуман неодноразово закликав Клару продовжувати писати власні твори і навіть вишукував для неї вірші, які вона могла б покласти на музику, Клара страждала від несвободи.

«Вже кілька днів я почуваюся страшенно нещасною. Я хотіла б, хоча б, маленький романсик написати моєму Роберту на День Народження, але не можу. Годинами сиджу й думаю, і все марно!»

— цитата Клари з їхнього спільного із Робертом шлюбного щоденника

Вільна Клара

З 1844 року ситуація змінюєся. Саме Клара починає повністю забезпечувати сім’ю фінансово завдяки своїй концертній діяльності, а повернувшись до написання творів, поступово оживає як композиторка, а не тільки як виконавиця чужих творів. Уявлення Шумана про те, якою мала бути Клара поруч з ним, луснуло як мильна бульбашка. Усвідомлення цього було складним для нього, воно пригнічувало його і його честь митця. Клара так і не змогла стати тією самовідданою і жертовною дружиною, якою її завжди уявляв чоловік.

Схильність Шумана до меланхолії та певна психічна нестабільність також не могли полегшити життя Клари. У березні 1854 року, після тяжкого погіршення стану Роберта (загострення психозу), його помістили до лікарні біля Бонна. Через деякий час Клара почала ще більше викладати, писати музику та музикувати в чотири руки з Йозефом Йоахімом та Йоганнесом Брамсом.

У віці 20 років Брамс почав брати уроки з теорії музики у Клари — у період, коли він ще не видав жодного твору. Їхня дружба тривала 40 років —  навіть більше, ніж подружнє життя Клари із Робертом. Музика була центром стосунків Брамса з Кларою. Він довіряв їй критику на свої твори. Клара була першою, хто їх чув,а також — першою, хто виконував їх публічно, що сприяло успіху Брамса та визнання його як композитора.

Беззаперечно, Шуман був коханням усього життя для Клари і його смерть у 1856 році стала для неї величезним потрясінням. Тепер Клара починає нове життя — за своїм власним планом. Із запізненням на десятиліття нарешті кар’єра зрілої незалежної мисткині справдилася. Проте як жінка вона до кінця життя була вірною пам’яті Роберта.

Їй приписують романтичні стосунки із Брамсом. Хоч вони і підтримували близьку дружбу, Клара не могла дозволити собі завести ще одні стосунки і взяти під опіку ще когось: вона забезпечувала самостійно свою велику родину, а стосунки із Брамсом її б обтяжили, (зокрема й тому, що Брамс не заробляв і близько того, що заробляла Клара). Йому знадобиться ще багато часу, аби повністю влаштувати своє життя.

Клара Вік-Шуман була занадто вільною духом та емансипованою жінкою. Врешті-решт, вона стала тією, ким її завжди хотів бачити батько. Проте, це був вже її вибір і життя за її умовами — складне, цікаве та вільне у всіх сенсах цих слів.

 

---

Читайте також:

• Альма Малер. Покірна femme fatale
• Божевілля оперних героїнь. Душевний злам чи прояв свободи?
• Та сама Травіата. Співачка Джузеппіна Стреппоні — тінь, яка творила історію