«Nerti». Як литовські музиканти поєднують імпровізації, польові записи та саморобні інструменти

Dzvenyslava Safian

3 тижні ago

Проєкт «Nerti», у якому скрипка трансформується за допомогою електроніки, вокальних імпровізацій, шумових текстур і польових записів, прозвучить в Україні 7 серпня.

Литовські митці Лора Кмеляускайте та Домінікас Діґімас виступлять на львівському фестивалі камерної музики «Дзеркало», презентуючи поєднання експериментальної та сучасної класичної музики. «Nerti» вирізняється живою, органічною природою звучання та винятковою чутливістю до процесу творення.

Лора Кмеляускайте — литовська скрипалька та активна учасниця різних сфер музики, театру й кінопродукції. Сфера її музичної діяльності охоплює багато жанрів, зокрема експериментальну музику. Виступи Лори часто поєднують різні медіа, рух і театральність.

«Я люблю створювати. Але понад усе я люблю перебувати у музиці з людьми. Кожна річ, яку я створюю або в яку втягують мене інші — це завжди про людей, які тримають усе разом. Вісь, хаос, іскра. Саме кіно і театр були початком моєї діяльності. Відтоді я більше зосередилась на музиці. Я перенесла елементи з перформансу — мову, слова, оголені піки висловлень — і цю постійну гостру тілесну увагу. Усе це перейшло з театру й кіно в мою музичну роботу — частинами, і це нормально».

Домінікас Діґімас — литовський композитор молодшого покоління, чия практика охоплює широкий спектр підходів. Окрім роботи в сфері класичної музики, Домінікас активний у контекстах саундарту та перформансу.

«Ділитися тим, що ти відкриваєш у процесі створення — це, здається, те, що найбільше єднає нас, незалежно від того, що ти робиш, чи просто дивишся або слухаєш те, що створив хтось інший. Досліджувати світ таким, яким він є, і ділитися способами іншого переживання світу — для мене один із найважливіших способів бути присутнім на цій землі».

Якою є сучасна музика Литви, які теми хвилюють тамтешніх композиторів та виконавців, і як міждисциплінарність формує нові художні практики — читайте пряму мову музикантів.

Як виник спільний проєкт

Домінікас Діґімас: Ідея виникла у 2023 році, коли двоє друзів запросили мене зіграти на відкритті їхньої виставки біля річки Няріс у Вільнюсі. Слово «Nerti» близьке за звучанням до назви річки (Neris), а також має кілька значень у литовській мові — пірнати під воду, а ще — в’язати гачком.

Ми з Лорою вже працювали разом у попередніх проєктах і я саме шукав нові способи музичного самовираження. Раніше я вже грав наживо на саморобних інструментах, але завжди краще ділитися цими ідеями з кимось. Емоційно, естетично, музично — ми з Лорою дуже добре розуміємо одне одного у тому, як має текти звук.

У якийсь момент усе просто склалося. Ми виступили раз, потім ще — і почалося. Наприклад, тоді Лора готувала свій вініл, для якого попросила мене створити твір. Це не був звичний процес; ми вирішили розробити його під час резиденції на півночі Норвегії, за полярним колом. Зрештою, до альбому увійшов не лише той твір, але й дві інші імпровізації нашого дуету. Якось усе збіглося — час, місце, процес.

Лора Кмеляускайте: Слово «nerti» означає одразу дві речі: «пірнати» — глибоко у воду — і «в’язати» — збирати, нанизувати, сплітати щось у ціле. Обидва ці значення відображають те, до чого ми прагнемо у звуці та в нашій грі — усе прожите разом, зібране і вплетене назад у музику. Ти просто переживаєш — а звук це зберігає.

Кожного разу ми починаємо з певної структури: які інструменти використаємо, як будемо грати. Але мені дуже подобається момент, коли втрачаєш контроль над тим, що планував зробити. Ти змінюєшся в процесі гри. Буває, я збиралася зіграти певним способом, але раптом відчуваю, що маю залишитися в одному місці довше або взяти інший інструмент. Така інтуїтивна зміна, таке «пірнання» — головне.

Домінікас Діґімас: Для мене вода — сильна метафора «потоку» у цьому проєкті. Коли я граю, часто відчуваю себе під водою — інша вага, тиск, повітря. Звучить поетично, але це дійсно так.

Для різних виступів я обираю різні інструменти з мого набору. Якщо на той момент у мене з’явився новий інструмент — додаю його також. Це здебільшого інструменти мого власного виготовлення, що нагадують канклес (литовський народний інструмент) — коробки з натягнутими струнами.

Нові інструменти іноді з’являються неочікувано. Наприклад, коли ми були у Нью-Йорку, я не привіз металеві труби, які зазвичай використовую як ударні — купив нові у місцевій крамниці. Вони додали нових кольорів і звуків до нашого виступу.

Кожен виступ — це мікс. Якщо є щось нове — включаємо, якщо ні — граємо з тим, що маємо. Лора також змінює свою установку. Вона починала з індивідуально зробленої електроскрипки, але зараз часто грає на бароковій скрипці з бароковим смичком.

Лора Кмеляускайте: У нас навіть є спеціальний смичок — він має форму арки з дуже вільно натягнутим волосом. Завдяки цьому я можу одночасно грати на всіх шести або семи струнах канклес, створюючи масивний, неперервний акорд.

Домінікас Діґімас: І зараз, слухаючи Лору, я розумію: у нашому дуеті ми займаємося попередньо-імпровізованою музикою, але маємо сильний класичний бекґраунд. Тобто ми не лише шукаємо нові звуки — ми приносимо з собою відчуття форми, музичної структури. Кожного разу ми імпровізуємо — але водночас створюємо композицію. І наші інструменти — це не просто звукові об’єкти, а справжні інструменти, хоч і експериментальні, далекі від традиційних.

Світ цікавості

Домінікас Діґімас: Ми також використовуємо польові записи. Наприклад, з нашої резиденції на півночі. І кожного разу, подорожуючи кудись, ми збираємо новий матеріал. Це, мабуть, єдине, що ми готуємо наново щоразу. Ми використовуємо попередні записи, але завжди додаємо щось із місця, в якому перебуваємо, або з недавніх переживань.

Ці польові записи дають певну рамку для виступу. Коли готуємося, репетируємо — говоримо про текстуру, щільність, регістр, інструменти — але не про ритм чи мелодію. Йдеться радше про звукову текстуру і густину.

Іноді, під час виступу, звуковий матеріал розростається — і ми розуміємо, що далі йти нікуди. Ні кульмінації, ні повернення. Тоді ми просто тихо відкладаємо все, залишаємо лише польовий запис — і починаємо знову. У моменті це може здаватися незавершеним, але коли слухаєш запис потім — відчуваєш, що прийшли до цього дуже органічно.

Коли я вперше взяв у руки рекордер, записував усе — просто з цікавості. Тепер використовую його лише тоді, коли щось справді вражає. Мене цікавить, наскільки уважно ми слухаємо звуки довкола. Ми часто просто переміщаємося з точки А в точку Б, слухаючи музику або свої думки, але навколо відбувається стільки звукових процесів. Звуковий ландшафт міста — це теж своєрідна природа: цикли інтенсивності, гучності, тиші. Є звуки, які ми не помічаємо — тихі, заглушені транспортом чи голосами. Мене приваблюють ці тихі шари — ті, які зазвичай залишаються непоміченими.

Лора Кмеляускайте: Так, і це відкриває зовсім інший світ звуків. З часом я перестала сприймати себе як «скрипальку» в цьому проєкті. Моя скрипка лежить на столі, ми обмінюємося саморобними інструментами Домінікаса. Але ніколи не йдеться про те, хто що грає — іноді ми взагалі не торкаємось інструментів, які планували використовувати. І опиняємося у звукових полях, які навіть не мали на меті досліджувати.

Коли ми тільки починали грати разом, я просила Домінікаса усе розписувати — я хотіла структури, ледь не партитури. Але тепер я це відпустила. Можу взяти скрипку з чітким планом — «дзвіночки тут, флажолети там» — і за десять секунд забути про нього.

Це і є суть музикування в «Nerti». Ми просто подорожуємо — не як інструменталісти, а як музиканти.

Іноді я взагалі не граю на скрипці. Просто тримаю її на колінах і використовую інші об’єкти.

Подорож до України

Лора Кмеляускайте: Це радість. Справжня. Це було, мабуть, найзначиміше запрошення, яке я коли-небудь отримувала. Музика має бути там, де її найбільше потребують. Ми сподіваємося, що, поділившись нашим звуком, зможемо внести щось справжнє. Це велика честь — виступати в Україні.

Домінікас Діґімас: Місяць тому я говорив із другом про виступи в наш час. Він грає у гурті, який виконує джазовий рок-н-рол, і сказав, що припинив — не міг більше знайти сенсу. А я відповів — нас запросили на цей концерт, на цей фестиваль. І я відчув, що саме зараз це щось важливіше, ніж наші особисті творчі пошуки. «Nerti» — це про те, як бути з аудиторією. У цьому сенсі це — найвідповідніше місце і час для гри.

Я вже бував в Україні — у Києві, під час театрального туру. Знаю кількох українських композиторів, з якими ми познайомилися через концерти у Вільнюсі. Деякі з них були благодійними, деякі — ні, але всі були присвячені українській музиці й важливим культурним темам. Я також брав участь у театральному проєкті в Німеччині, де використовувалась традиційна українська музика. Мені здається важливим підсилювати цю культуру і її перспективу в Європі. А тепер ми маємо змогу приїхати самі. Звісно, якби ми їхали глибше в Україну — було б страшно. Я хотів бути готовим. Але зараз ми відчуваємо, що прямуємо у безпечне місце.

Сцена сучасної музики в Литві

Домінікас Діґімас: Десять років тому було б легше охарактеризувати її. Тепер вона дуже різноманітна. З’явилося багато нових молодих композиторів — багато жінок-композиторок — і зростає кількість студентів. Коли я починав навчання, на програму подали заявки 10 осіб, і лише четверо вступили. Цього року подалися вже 40.

Композиторська спеціальність стає дедалі популярнішою, частково через те, що вона охоплює електронну, експериментальну та імпровізаційну музику. Також є сильна взаємодія між старшими й молодшими композиторами. Не сказав би, що ми поділяємо одну естетику чи стиль — але щось нас об’єднує. Це не стиль, а радше спосіб вираження.

Часто кажуть, що Литва — країна «мінімалізму» в музиці — але все набагато складніше. Стилі дуже різні. На фестивалях у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді — зовсім різні лайнапи, і це різноманіття створює нові перспективи. Балтійська сцена загалом стала дуже взаємопов’язаною за останні п’ять років. Багато спільних проєктів об’єднують музику з Литви, Латвії та Естонії і показують її по всій Європі.

Щороку одна з балтійських країн приймає фестиваль, де ансамблі з сусідніх країн виконують музику одне одного. Ми ділимося ідеями та творами, і зростання кількості ансамблів у регіоні цьому дуже сприяє.

Лора Кмеляускайте: Так — ситуація жива. Як сказав Домінікас, Балтійська мережа працює добре — замовляє твори, організовує, поширює інформацію. Велику роль відіграє і Центр музичної інформації.

Їдучи до України, ми сподіваємося створити нові зв’язки — запросити більше артистів до Вільнюса й запросити когось із Львова. Це одна з наших цілей — окрім самого концерту. Нові колаборації, ініціативи.

Домінікас Діґімас: І невеликий анонс — ми маємо плани щодо Львова. Ми створили звуковий твір про Вільнюс на основі польових записів і досліджень, і плануємо зробити щось подібне для Львова, може, наступного року. Будемо ходити містом, записувати, і створимо композицію на основі звукового ландшафту. І повернемося, щоби виконати її.

Читайте також: