![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="426" width="810" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
Досліджуючи історію музики можна впевнено робити висновки про письмові джерела чи ті, що збереглися в аудіозаписах. Чого не скажеш про музику, яка звучала тисячі, й навіть мільйони років тому. Британський музикознавець Майкл Спітцер поставив собі амбітну мету і спробував в одній книзі описати музичне життя людства від найдавніших часів до сьогодення, ба навіть зазирнув у майбутнє.
Професор Ліверпульського університету Майкл Спітцер протягом 20 років написав чотири монографії. В кожній з них він виходить за межі музикознавства у сферу філософії, психології, біології; вивчає явища метафори, музичної думки та емоції.
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="512" width="512" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
«Людина музична. Історія життя на Землі» (2021) — найновіша з робіт Майкла Спітцера. Сам автор на сторінці сайту Ліверпульського університету зазначає, що це «перша “Велика історія” музики, яка поєднує глобальну історію, еволюцію та порівняльну антропологію». В інтерв’ю Сему Генкіну він поділився, що до написання музичної еволюції homo sapiens його підштовхнула «Людина розумна» Ювала Ноя Харарі.
Ця книга викликала хвилю негативних відгуків у професійних колах, проте знайшла чимало схвалення у колах читацьких. Майкл Спітцер натомість вважає її «успішним вправлянням у відображенні історії нашого походження». Втім, не знайшовши в ній згадок про музику як складову процесу розвитку людства, музикознавець самостійно взявся осмислювати це питання, що обернулось у масштабне дослідження.
Український переклад книги «Людина музична. Історія життя на Землі» вийшов у видавництві Темпора 2024 року. Роботу над нею присвячено Іванові Кузьмінському — київському історику старовинної музики та воїну, який загинув 17 травня 2023 року на Луганщині. Саме він сприяв появі видання і мав стати його науковим редактором.
Відгомін віків
У трьох етапах автор розкриває значення музики в житті людства. Він шукає ключ до феномену музикальності, роздумує над подібностями й відмінностями музичного відчуття у людей та тварин, а ще торкається розмаїтих виявів застосування музики: як зброї, засобу пропаганди, самолікування чи релігії. Книга вибудувана за принципом концентричності. Майкл Спітцер повторює і доповнює думки від частини до частини, які підсумовує аж на 100 сторінках фінального розділу.
Через брак звучання стародавньої музики, автор звернувся до артефактів археології, знань антропології, анатомії, палеолінгвістики та інших суміжних наук. Не залишились поза увагою відомості про музикування і побут племен, які нині живуть на Землі.
Попри різносторонність шляхів у вивченні обраної теми, підхід Майкла Спітцера базується на припущеннях, «мисленнєвих експериментах», а не твердженнях.
Тому він не дарма зауважує, що вчені-еволюціоністи назвали б його працю «спекулятивною історією» або «цікавою притчею»:
«Звісно, ми ніколи не дізнаємося, як саме звучала музика палеоліту, та сучасні збирачі й мисливці є для нас багатим джерелом фактів про те, як вона могла звучати. Ці факти дають нам ціле поле можливостей і гіпотез», — пише музикознавець.
Втрачене звучання
Географія дослідження приголомшує не менше, ніж розлогий хронометраж. Поруч із класичною та популярною європейською музикою, майже на 800 сторінках автор знайомить із традиціями корінних народів Африки, Індії, Китаю, Японії, Америки, Австралії, Іраку, Непалу. Це відкриває широкому колу читачів і читачок маловідомі культурні грані світу і створює цілісну картину музичного життя, яке існує поза звичними рамками сприйняття.
У протиставленні Заходу і Сходу, Півночі та Півдня, народного й сучасного, Майкл Спітцер вводить два центральні поняття книги — «природної» і «неприродної» музики. На його думку, природність виявляється тоді, коли виконавець і слухач є нероздільним цілим.
«Мабуть, найприкметніша особливість західної музики порівняно з рештою світу — це рух від активної участі в музиці до пасивного слухання», — з прикрістю констатує дослідник. І додає, що «західне відділення музики від природного звуку — це відхилення від норми, історичний збій».
Чи справді західне музичне мистецтво є історичним збоєм? Адже це закономірність, на яку впливали тисячі років і сотні факторів. Чи дійсно з класичною музикою ми радше щось втратили, ніж здобули? Бо ж відмовитись від цієї практики означало б збідніти. Майкл Спітцер схиляється на користь природності й міркує про неї через всебічний аналіз різних проявів життя на Землі.
Від міту до гіпотези
В історії людини музичної від Майкла Спітцера є розвінчування усталених мітів. Автор запевняє, що поліфонія «ближча до первнів музики», ніж монодія й аргументує тезу на прикладах племен пігмеїв. А ще сміливо руйнує ідею геніальності юного Моцарта, яку діти заучують напам’ять ще в музичних школах.
Він наводить п’ять пунктів з обґрунтуваннями, після чого додає:
«До вісімнадцяти років Моцарт не написав нічого, що за емоційною глибиною дорівнялося б до Октету (ор. 20) Мендельсона чи його увертюри “Сон літньої ночі” (ор. 21), написаної у віці шістнадцяти років». І далі: «Саме Мендельсон, а не Моцарт, виграє в номінації найвизначнішого і найпристосованішого музичного вундеркінда».
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="315" width="560" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
На противагу мітам Майкл Спітцер висуває власні гіпотези. Наприклад те, що відчуття ритму в людей походить від прямоходіння «певними інтервалами-кроками», а природа музичного розгортання пов’язана із досвідом подорожей. Це насамперед хороші метафори, які, однак, важко довести або спростувати.
Оскільки «Людина музична» є науково-популярним виданням, автор пише просто. Зокрема для контексту додає зразки з попкультури, кіно та телевізійних шоу, як-от: «Британія має талант», «Гра престолів», «Містер Бін». Також Майкл Спітцер фантазує на гострі теми наших днів — про штучний інтелект і «транслюдину музичну». Але великий обсяг і насиченість фактажу все ж не роблять текст легким для сприймання. Читання вимагає витривалості та прослуховування незнайомих творів. Допомагають у цьому численні QR-коди із музичними й відеоілюстраціями.
Книга буде цікавою і тим, хто мало знає про музику, і професійним музикантам/кам. Теорії Майкла Спітцера і його спроба реконструювати музичну історію людства можуть стати основою для предметних дискусій і появи нових наукових розвідок.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також: