Синергія спільного серцебиття: закриття 29-го сезону фестивалю «Контрасти»

Протягом десяти днів на межі вересня-жовтня мистецьке життя Львова нестримно пульсувало: одна за одною минали 14 музичних подій фестивалю «Контрасти», що вже 29-й рік поспіль знайомить публіку з новою музикою. Після представлення слухачам новітньої класики та низки світових прем’єр із різних куточків планети, музичний маратон завершувався масштабним симфонічним концертом, програма якого вкотре довела абсолютну доречність назви фестивалю.

Твори, презентовані у заключному концерті, відкривали щоразу інші світи: втілення космічних процесів, діалог епох у спробі заговорити нині музичною мовою XVIII століття та драматичне протистояння людини і світу – погляд у Всесвіт, в минуле, у себе.

Назва концерту — «Синергія» — віддзеркалює важливість співтворчості українських та європейських митців: на сцені — Академічний симфонічний оркестр «ІNSO-Львів» під орудою давнього друга фестивалю, польського диригента Вінсента Козловського; у програмі: львівські прем’єри знаних вітчизняних композиторів Світлани Азарової, Олександра Щетинського, твір польського класика сучасності Кшиштофа Пендерецького, а також спеціальний музичний дарунок «Контрастам» — твір, написаний чотири роки тому диригентом Вінсентом Козловським з нагоди 25 ювілею фестивалю.

Саме цією п’єсою і відкривався фінальний концерт. Композиція «Фанфари» Вінсента Козловського, неодноразово озвучена у концертних програмах за ці роки, вже стала музичною емблемою фестивалю. За словами автора, початкова тема твору — це зашифроване нотами ім’я виконавчого директора «Контрастів» Богдана Сегіна.

Символічним є і завершення п’єси — унісонна нота c, монограма назви «Contrasts». Ця коротка п’єса для мідних і ударних, де звучність наростає хвилями, а гул невпинної пульсації у низькому регістрі час від часу прорізають короткі дзвінкі фрази, створювала накипаюче відчуття очікування і стала чудовою увертюрою до концерту.

Основна частина концерту почалася світовою прем’єрою твору Світлани Азарової — симфонії «Сто тридцять один ангстрем». Назва твору відсилає особливо допитливого слухача до підручників із атомної фізики та астрономії, завдяки яким можна з’ясувати, що 131 ангстрем — це довжина хвилі каналу ультрафіолету, необхідна для вивчення сонячних спалахів. Однак зовсім необов’язково бути співробітником NASA, аби відчути як метафорично музика відтворює космічні вибухові процеси: уся звукова матерія твору стає суцільним втіленням енергії, руху, мінливості.

Фази активної дієвості, де сплітаються і нашаровуються одна на одну безліч тематичних ліній, змінюються фазами відносної статики. Проте навіть у цих статичних епізодах, де невагомо розтікається звучність струнних у високому регістрі, на тлі завжди відбувається рух: мерехтять поодинокі фрази інструментальних голосів, змінюються штрихи і способи звуковидобування.

Оркестр під керівництвом Вінсента Козловського створив рельєфне звукове панно: кожна тематична лінія, кожен контрапункт були визвучені об’ємно, а постійна гра-балансування між переднім і заднім планом звучності з неочікуваними акцентами і справді була подібна до яскравих спалахів.

Не менш загадкову назву, аніж «Сто тридцять один ангстрем», носить твір, що прозвучав наступним у концертній програмі того вечора — «Земля Франца Йозефа» Олександра Щетинського. Ця музика сповнена інтертекстуальністю, постмодерністською грою стилів. Власне, вже із заголовка починається гра композитора зі слухачем: почувши назву твору, непосвячений у тонкощі авторського задуму любитель музики мусить вгадувати – чи то мається на увазі однойменний архіпелаг у Північному Льодовитому океані, а чи то володіння цісаря Франца Йосифа І, що правив Галичиною у складі Австрійської імперії майже сім десятиліть. Та – розкриває секрет твору  автор — «тут ідеться про іншу “географію” — мистецьку». Насправді твір присвячений найстаршому віденському класикові — Францу Йозефу Гайдну. І не просто присвячений, а буквально інспірований його конкретною композицією.

Зі слів Олександра Щетинського:

«Я взяв першу частину мі-бемоль мажорної клавірної сонати Гайдна і почав перекладати окремі фрази з неї на симфонічний оркестр, огортаючи їх іншими – вже цілком створеними мною – фразами, фіґураціями, пасажами, додаючи такі звукові сполуки, яких не могло бути в Гайдна, бо вони походять з нашого часу або з інших епох. В такий спосіб я опрацював всю першу частину сонати і використав практично весь її матеріал – не лише теми чи мелодичні лінії, а й фіґурації, акорди, проміжні розділи тощо, а також зберіг її сонатну форму, але весь час додавав свій музичний “коментар”, розвивав і переробляв “чужі висловлювання”, відхилявся від Гайдна, часом заходив доволі далеко, але потім неодмінно повертався до тієї “маґістралі”, що її проклав геніальний класик».

Так твір, написаний у 2011 році, стає спробою подивитись у минуле майже 250-літньої давнини очима сучасника. З перших тактів поринаєш у життєрадісну атмосферу гайднівської музики; незчуєшся — як усвідомиш, що вир часу в опусі Щетинського вже несе тебе далеко за межі класичного Відня, крізь епохи і стилі з їхніми буремними звуковими каскадами, та щойно настане це усвідомлення, як автор дбайливою рукою поверне тебе назад у затишний звуковий простір прозорих гармоній і галантних каденцій. При цьому твір парадоксально цілісний за манерою висловлювання, непідвладною зміні епох.

Музична подорож космічними просторами та земними епохами у фінальний вечір «Контрастів» увінчалася твором граничної експресії та драматизму — Концертом для альта з оркестром Кшиштофа Пендерецького. Цей твір був написаний у 1982 році, коли композитор вже відійшов від активних пошуків у сфері сонористики, натомість утверджуючи свій статус метра мистецької сучасності у масштабних симфонічних жанрах із більш поміркованою музичною мовою, порівняно з його ж ранніми опусами.

На тлі великих оркестрових звукових мас голос альта нагадує оголений нерв, чутливий до кожного поруху, з надзвичайно виразним інтонуванням кожного звука — чи то у філософськи-скорботних монологах, чи то у віртуозних каденціях, чи то в безкінечній пульсації прихованої поліфонії. Синергія альтистки Катерини Супрун та оркестру «ІNSO-Львів» під батутою Вінсента Козловського справляла приголомшливt враження.

На фінальний концерт сезону завжди покладається особлива місія — узагальнення мистецької візії фестивалю, підсумок його концепції. Тема цьогорічних «Контрастів» — «Pulsus» — це нагадування про шалену швидкість нинішнього ритму життя, зокрема і культурно-мистецького, його повнокровні течії і незбагненну різноманітність.

Показово, що на завершення сезону фестиваль поєднав на своїй сцені музику українських митців різних генерацій і композиторських шкіл, інкрустувавши їхні твори у загальноєвропейський контекст і тим самим підкресливши нинішній тісний дружній зв’язок України і Польщі.

Не менш примітно й те, що опуси одеської мисткині, яка тепер живе й працює в Нідерландах, Світлани Азарової та вихідця із Харкова Олександра Щетинського були того вечора представлені для львів’ян уперше. Так, попри щоденні воєнні виклики й загрози, українське мистецьке життя пульсує, єднаючи митців і слухачів із різних куточків України й світу у синергії спільного серцебиття.

Запис концерту:

---

Цей текст створено на кошти наших читачів. Ви також можете підтримати нас підпискою на Patreon, або одноразовим переказом коштів.