«Псалми Давида» Вікторії Польової: відчай, крик, надія

The Claquers

2 роки ago

Експозиція

22 січня для українців яскравий маркер. Суцільною лінією він окреслив межі єдиної держави, об’єднуючи УНР і ЗУНР у 1919 році. У той день опівдні на Софійській площі було проголошено акт злуки двох республік. Через 104 роки у цей же день, і навіть майже у той же час (15:00) поруч із площею, у заповіднику «Софія Київська» лунала молитва за Україну, виражена «Псалмами Давида».

Символічно і водночас пророче звучали слова: «Хоча б тисячі біля тебе падали, і навіть десятки тисяч – праворуч від тебе, однак тебе це не зачепить. Ти будеш дивитися своїми очима, споглядаючи відплату нечестивим!…Адже Своїх ангелам Він накаже про тебе, аби берегли тебе на всіх твоїх дорогах. Вони на руках понесуть тебе…Я буду з ним у нещасті, визволю і прославлю його…» (Псалом Давида №90, вірші: 7, 8, 11 та 15, переклад о. Рафаїла Турконяка). За сценарієм, презентованим у буклеті, саме такими натхненними рядками мав завершуватися концерт, присвячений творчості Вікторії Польової. Але, на слухачів чекав сюрприз.

Розробка

Микола Гобдич із камерним хором «Київ» запропонували чітку і прозору програму: шість Псалмів Давида, що вибудовуються за тричастинною формою.

У першій частині першим пролунав Псалом №22, що відразу починається криком душі «Боже Мій, Боже Мій! Чому Ти мене покинув?… я волаю вдень, але Ти не відповідаєш; вночі я також не находжу спокою…»[тут і далі переклад о. Рафаїла Турконяка.] Далі Псалом №1, 2 та 3 об’єднані в цикл презентували такі важливі тези як: «не так з нечестивими, — вони наче полова, яку розносить вітер» (№1), «чому метушаться народи, а люди замишляють підступні речі?» (№2), «Підіймись, Господи! Врятуй мене, мій Боже! Ти побив усіх ворогів моїх, поламав щелепи та зуби нечестивців» (№3). Перша частина закінчилася утвердженням віри в світле, в добро, в перемогу, що транслювалося через обрані тексти і комбінацію Псалмів.

Друга частина почалася з молитви-покаяння. «Помилуй мене, Боже, задля милості Своєї і з великого Свого милосердя зітри мої беззаконня» (Псалом №50) і завершилася прем’єрним виконанням Псалму №90, про який згадувалося вище.

Третя частина виявилася несподіванкою для кожного слухача, адже, її не було зазначено у програмі. У той момент, коли бурхливі овації охопили зал, стало зрозуміло, що щось лунатиме «на біс». Допоки в умі перебиралися варіанти, що ж звучатиме, хор почав інтонувати благальне звернення до діви Марії про захист і заступництво. Після нього зазвучав акорд, відомий, ймовірніше, майже кожному. Зал швидко зреагував, піднявся і співав разом із хором духовний гімн — «Молитву за Україну» Миколи Лисенка. Така концепція програми була красномовною: тричі підкреслилася і закарбувалася ідея віри в перемогу добра!

Фото Андрія Оліфіренка

Епізод

Псалми царя Давида — сакральні тексти. Композитор, беручи їх в роботу, вимальовує власний маршрут їхньої презентації. Однак, постійно над ним висітиме дамоклів меч — необхідності донести сенс слухачу, бо якщо сенс губиться, тоді для чого брати сакральні тексти, якщо їх зовсім неможливо зрозуміти слухачу? Як на мене, такі тексти якраз і створені для того, щоб під час виконання про них думати, аналізувати і вслуховуватись в те, як вони озвучені, а ще, долучатися і занурюватися в те звучання, в особливу церковну атмосферу. Правда, іноді композитору важливо озвучити лише атмосферу храму чи собору, тоді сакральний текст перестає бути у вигляді конкретних слів і йому буде достатньо лиш нанизування окремих звуків, що й сформує потрібну атмосферу.

Вікторія Польова обрала шлях донесення сенсу. Для цього фундаментом кожного Псалму є опора на речення, фразу, або конкретне слово, що буде неодноразово підкреслюватись метрично, ритмічно, інтонаційно, динамічно і регістрово. Наприклад, у Псалмі №50 ключовими буде три фрази: «помилуй мене, Боже мій», «визволь мене, Боже від…» і «Боже, жертви Ти не прагнеш». Вони неодноразово повторяться як у викладі tutti хору, так і партіях солістів для того, щоб слухач закарбував їх у своїй свідомості. Для наголошених складів зазначених фраз композиторка обирає довші тривалості, завершення фраз відділяє паузами, її увага зосереджена і на знаки пунктуації, де кома, крапка і знак оклику відіграють важливу роль для побудови інтонації. Тобто, усі засоби, які застосовує Вікторія Польова зосереджені на тому, щоб донести зміст слів, які виконуватиме хор.

Диригент, беручи до роботи партитури композиторки, мусить зважати на кульмінаційні зони, що презентовані широким діапазоном (від «сі» контроктави до «до» третьої октави). Коли в пікових точках кульмінації буде залишатися одне солююче сопрано на високому звуці, на яке накладатимуться октавні контрапункти басів (включно із басами-профундо) – це завдання вимагає високого професіоналізму як виконавців, так і диригента, який буде змушений формувати баланс хору a cappella. Хочеться особливо відзначити Миколу Гобдича, як особливо філігранного майстра балансу хорового звучання, адже, усі складні для реалізації фрагменти партитур Вікторії Польової було виконано на високому рівні, дійсно професійному і вишуканому.

Харизматичні змахи рук диригента зчитували миттєво не тільки хористи. Руки Миколи Гобдича на завершальних акордах Псалмів часто підіймалися догори і зал чекав допоки останній звук підніметься й розчиниться у просторі. Ця мить заворожувала, що проявлялося у тому, що слухачі пильно спостерігали за тим, коли рука диригента вільно спаде вниз, щоб розпочати гучні оплески.

Можна припустити, що для Вікторії Польової важливо не лише донести сенс обраного тексту, а й створити особливу церковну атмосферу, яку підсилює Микола Гобдич кожною деталлю: від початкового стриманого ауфтакту до затримки руки на завершенні твору. Опора на акордову і поліфонічну фактуру, поділ композиції на епізоди tutti хору та сольні фрагменти, у яких на передній план виходять солісти, на фоні яких звучить хор з явно супровідною функцією — усе це викликає паралелі до партесного концерту. Однак, ця тема уже для подальших роздумів…

Той факт, що солістами у різних Псалмах виступали майже усі 22 хористи — викликає окреме захоплення, адже це свідчить про те, що у відібраному колективі у кожного є своя роль і в якийсь момент ця роль стає ключовою для усього хору! Зокрема, серед усіх солістів дозволю собі виділити баса Марка Кутефа, який чітко і виразно артикулював текст, відповідно його сольний епізод був найбільш прослуховуваним і зрозумілим. Крім того, перед кожним номером програми хор змінював розташування: то з одного боку жіночі голоси, з іншого — чоловічі; то — усі в перемішку; то знову змінили розташування.

Слухачі, які розмістилися на другому поверсі, мали особливу перевагу — спостерігати за перебігом перестановок хористів згори, що виглядало дуже колоритно, вносило свіжість і цікавість глядачів, адже, від першої перестановки до останньої важко було передбачити, яким буде наступне рішення. Приємно, що диригент подбав і подумав не лише про хористів, але й про зацікавлених слухачів, які на 45 хвилині концерту міркують: а який варіант перестановки хористів буде зараз?

Реприза

Євген Станкович, міркуючи про духовну музику Вікторії Польової зазначав, що «наш складний час потребує такої музики, бо вона зцілює людський дух». Ця музика про біль, втрату, відчай, крик, але й про надію, віру і сподівання. Твори по-особливому сприймалися у «Софії Київській». Здавалося, що це найкраще місце, де хотілося слухати Псалом за Псалмом і спокійно занурюватись у ту заворожуючу атмосферу. Однак, чим більше перебувала в залі «Софії», тим довше хотілося затримуватись на епізодах тиші. Натомість їх постійно порушувала концертна програма, що налічувала аж вісім творів (майже 60-хвилинний концерт). Хотілося не тільки на рівні тіла відчути інтонацію твору, але й пороздумувати над тими сакральними текстами, що співав хор «Київ».

Кода

22 січня Анна Гадецька та Євген Уткін у вступному слові до концерту запропонували зануритись у псалмодійну творчість Вікторії Польової. Але, це не єдиний напрям творчих пошуків композиторки. З її пера злітають як симфонічні, камерно-інструментальні, так і хорові твори.

22 роки тому на Всеукраїнському конкурсі композиторів, що називався «Псалми Третього Тисячоліття» Вікторія Польова здобула першу премію! Псалом, який втілив усі переживання композиторки за останній рік – це №90 і за текстом, і за часом написання, і за характером. Однак, якби ви мене запитали, який Псалом є втіленням 2022 року для мене як слухача концерту, я із твердістю відповіла, що це №2! Адже, біль, крик, сльози, хаос, метушня, надія і глибоке переконання у справедливість – усе вміщено у цьому тексті! «Розбиймо їхні кайдани і скиньмо з себе їхнє ярмо…ти їх розгромиш залізним жезлом, розіб’єш їх, як глиняний посуд…блаженні всі, що на Нього покладаються!»

Хай буде так…