Почути думки: кіномузика Вадима Храпачова 

 

Громадська організація «Простір 500» за підтримки «Українського культурного фонду» створила новий творчий локус у центрі столиці — «Мистецьку алею», відкриття якої відбулося 13 листопада. На вулиці Грінченка з’явився ряд арт-об’єктів, присвячених видатним київським митцям. Крім того, в рамках «Мистецької алеї» відбувся цикл лекцій студентів кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського «Звуки вулиці» під кураторством Анни Гадецької. Однією з тем лекцій циклу стала кіномузика Вадима Храпачова. Її конспект читайте нижче.

Важливо, що в культурологічних дослідженнях кіномузики ми стаємо на бік глядача і намагаємося зрозуміти, як працює музика в уже готовому фільмі. Саме цей аспект відрізняє нас від, приміром, звукорежисерів чи саунддизайнерів, котрих цікавить технічний бік процесу, або ж від кінокомпозиторів, для яких важливо перш за все «почути» наявне зображення, зафіксувати його у звуках та віднайти компроміс із режисером.

Ця тема здається надзвичайно актуальною, адже музика може як врятувати погане кіно, так і зробити жахливим достатньо хороше. Існують фільми, в яких музика стала настільки важливою, що ми досі пам’ятаємо саме її, навіть не згадуючи першоджерела — фільму, в якому вона з’явилася вперше.

Ось, наприклад, цей музичний фрагмент.

Пісня Мішеля Леграна стала саундтреком до фільму Нормана Джуісона «Афера Томаса Крауна» 1968 року та навіть отримала «Оскар». Як бачимо, кіноакадемія не прогадала, адже пісня пішла «у вільне плавання», використовувалася як саундтрек в інших стрічках, наприклад, у «Томі на фермі» Ксав’є Долана та була переспівана Стінгом.

Але популярність пісні, відірваної від контексту фільму, є досить прогнозованою через самодостатність такої музичної форми. Один із найсвіжіших прикладів — трек Біллі Айліш No Time to Die, котрий став хітом задовго до появи нового епізоду «бондіани».

Та чи може прикладна кіномузика жити сама по собі за рамками фільму? 

Колись цю мелодію можна було придбати собі на рингтон телефону у midi. Можна впевнено сказати, що музику до стрічки «Професіонал» із Жаном Полем Бельмандо у головній ролі знає куди менше людей, аніж цю музику.

Надзвичайна популярність кіномузики часто криється у її простоті. Тут все настільки просто, що у професійних колах музикантів, котрі часто грішать снобізмом, кіномузику вважають чимось другорядним і несерйозним. 

Більшість із нас хоча б чули імена всесвітньовідомих кінокомпозиторів, але мало хто звертав увагу на наш рідний контекст. Так, правда, що багато композиторів частково працювали в кіноіндустрії, але мало хто з них не називав себе «кінокомпозитором» — людиною, що присвячує увесь свій час єднанню аудіального та візуального.

Саме в нерозривній єдності із зображенням, розкритті глибших сенсів, аніж може дати глядачеві візуальний ряд полягає майстерність кінокомпозитора. І тема цієї лекції стосується справжнього майстра кінокомпозиції Вадима Храпачова. У цьому одразу можна переконатися на прикладі фрагменту із фільму Романа Балаяна «Філер».

Почнімо з того, що ми почули. Це 4 ноти, які могли б скластися в якусь мелодію, але чомусь обриваються і знову повторюються. Крім того, ми могли почути крики чайок та шум моря. Кінець епізоду візуально відповідає на появу цього звуку в аудіальному просторі стрічки: герой Олега Янковського насправді дивиться не на персонажа Богдана Бенюка, заважаючи йому їсти, а на оголошення про подорожі до моря. Це солодка, але нездійсненна мрія для нього. Ми це ще й можемо відчути на контрасті із засніженими морозними вулицями міста, де відбувається дія.

Звісно, щоб краще зрозуміти такий спосіб використання музики, спосіб дуже тонкого натяку, а не повноцінного музичного полотна, варто розуміти сюжетні перипетії. Дія відбувається у передреволюційному 1916 році. Герой Олега Янковського — Петро Васильович Воробйов — колишній вчитель, якого позбавили роботи буцімто через антиурядову діяльність. Сім’я Петра Васильовича залишається без засобів на існування, потопає у позиках і, до того ж у маленької доньки героя проблеми зі здоров’ям, тож їй необхідне лікування в Криму. Безгрошів’я змушує його шукати хоч якийсь варіант доходу, а жандармерія, розуміючи усю скруту, пропонує Петру Васильовичу стати таємним агентом, філером, та доносити на своїх же друзів, котрі готують революцію.

Тож, фрагмент із оголошенням про море стосується хворої доньки героя Янковського. І музика також! На початку фільму ми спершу чуємо наспівування дитини, а згодом і звук фортепіано. 

Награвання мелодії в думках героя — це спроба згадати, яка ж тема криється за цим мотивом, але також, — це постійний спогад про дитину, якої ми в кадрі більше не бачимо жодного разу, але вона постійно перебуває у думках героя.

Зрештою, після невдалої спроби пограбувати антикварний бутік, Петро Васильович тікає від жандармського підпоручика та врешті чує тему, яку весь час згадував.

Це арія Надіра із опери Жоржа Бізе «Шукачі перлів». Насправді провести паралель між сюжетом опери та фільмом досить складно, але тема прощання із життям та своїм коханням, котру озвучує Надір в опері, близька і герою стрічки. Саме звучання цієї теми супроводжуватиме рішення Петра Васильовича попрощатися із життям.

То в чому ж заслуга Вадима Храпачова? У вдалому віднайденні прийому, котрий у даному контексті працював якнайкраще. Він обирає один із мотивів оркестрового супроводу арії та створює із нього цілу історію, за котрою цікаво слідкувати. Сам композитор в одному зі своїх інтерв’ю наголошував на необхідності уміння стилізувати власну музику «під когось», адже режисери часто висловлюють свої думки щодо музики на кшталт «Тут має бути щось подібне на Чайковського, але краще».

Крім стилізації «під композитора», Храпачов також вправно стилізував різні танцювальні жанри, імпровізував на популярні теми. Показовим у цьому прийомі є гостросатиричний мультфільм часів перебудови «Правда крупним планом». Сатира тут проявлена не лише в коментаря та картинці, а й беззаперечно в музиці.

Але фільм, котрий став візитною карткою Вадима Храпачова і режисера, з яким він працював чи не найбільше — Романа Балаяна, — це «Польоти уві сні та наяву».

Завдяки рельєфним темам з яскравою мелодичною лінією та чіткою жанровістю композитор формував систему лейтмотивів — музичних фрагментів, за котрими закріплюється певне значення. Так, у «Польотах уві сні та наяву» виділяються два різнохарактерні музичні епізоди. Перший — низхідна тема у мінорному ладі та помірному темпі, що звучить у електронному тембрі флейти на тлі синтетичних дзвіночків. Другий музичний фрагмент — майже цирковий вальс у виконанні гугнявого тембру засурдиненої труби, що поступово трансформується у галоп.

Внутрішні переживання Сергія Макарова, його пригніченість, розгубленість, втрата життєвих сенсів проявляються у «сомнамбулічній» першій темі. Поведінка героя у соціумі, його постійні ключкування знаходять відповідь у другій, гротескній за звучанням, темі. Драматургічна розв’язка стрічки збігається з одночасним проведенням цих двох контрастних музичних фрагментів: в музиці, як і в житті протагоніста, відбувається поєднання непоєднуваного.

Вадим Храпачов говорив, що йому ніколи не вдавалося дорахувати кількість фільмів, над якими він працював: постійно намагався дійти до сотні, але завжди виходило 96. Тут і роботи над художніми фільмами класиків українського кіно Романа Балаяна та В’ячеслава Криштофовича, документалками Сергія Буковського, анімацією Євгена Сивоконя… Та все ж, теми Енніо Морріконе, Мішеля Леграна чи Ніно Роти стали класикою навіть поза картинкою. Але подібною класикою може бути й одна з тем Вадима Храпачова. Наприклад, саундтрек до стрічки «Перед екзаменом» ще довго після перегляду фільму здатна звучати у свідомості глядачів.