Проєкт «Музика чуттів». Інклюзія, безбар’єрність і багато щирості

Наприкінці вересня у Києві та Львові відбувся інклюзивний проєкт «Музика чуттів», що цілеспрямовано поєднав на одній сцені на рівних правах людей з інвалідністю і без неї. Хедлайнером проєкту став німецький валторніст Фелікс Клізер, який народився без рук, тож грає на інструменті ногами. Під орудою польського диригента Вінсента Козловського разом із музикантами Liatoshynskyi Capella та Early Music Ensemble Національного будинку музики та INSO-Lviv Orchestra на сцені виступили також діти з інвалідністю — учні й учениці Дитячої музичної школи №39 міста Києва.

Висвітлити цю ініціативу ми запросили Наталію Субботіну. Про події проєкту читайте далі у її матеріалі.

Музика вважається універсальною мовою, яка об’єднує людей і дає змогу ділитися унікальним досвідом та емоціями. Те, що цей досвід іноді сильно відрізняється від нашого власного, збагачує нас і дозволяє побачити світ під іншим кутом зору.

Інклюзивний проєкт «Музика чуттів» став простором для такого обміну досвідом через спілкування і співтворчість.

У межах проєкту відбулися концерти на сценах Національної філармонії України та Львівської національної філармонії, майстер-клас Фелікса Клізера, а також еко-мистецька акція та дискусійний клуб у київській Дитячій музичній школі №39 міста Києва, що у Пущі-Водиці.

Раніше ми анонсували проєкт: Інклюзивний проєкт «Музика чуттів». Сцена на рівних умовах для людей з інвалідністю і без

Від ідеї до масштабного заходу

Автор проєкту і композитор Євген Петриченко підкреслює, що основна мета «Музики чуттів» — соціальна: проєкт сприяє інклюзивності і доступності мистецького простору.

«В Україні існує проблема доступу людей з інвалідністю й особливими освітніми потребами до великих сцен — зокрема, в академічному музичному середовищі», — наголошує Євген Петриченко.

Ідея проєкту формувалася поступово. У 2022 році на Ravenna Festival Євген Петриченко вперше почув виконання Фелікса Клізера і вирішив запросити його до України.

Наступного року у Львові відбулося знайомство Євгена Петриченка із польським диригентом Вінсентом Козловським, якого пов’язує з львівськими оркестрами не один рік співпраці. Диригент згадує:

«Ми познайомились на фестивалі «Контрасти». Євген Петриченко приїхав до Львова разом із Liatoshynskyi Capella — вони виконували його «Concerto grosso з позитивом». Я лишився під великим враженням від концерту, закохався у цей колектив і захотів виступити у спільному проєкті».

Євген Петриченко також тривалий час підтримував контакт із Дитячою музичною школою №39, у якій, зокрема, навчаються діти з особливими освітніми потребами. Задум проєкту народився з бажання допомогти дітям проявити свої здібності на великій сцені.

Завдяки підтримці Українського культурного фонду та Goethe-Institut в Україні «Музика чуттів» стала мистецько-освітнім соціальним проєктом.

Прем’єра твору

«Музика чуттів» — назва не лише проєкту, а й твору Євгена Петриченка, світова прем’єра якого відбулася 21 вересня в Національній філармонії України. Композиція для солістів, хору і оркестру об’єднує поезію і музику, вокальні соло та читання текстів, звучання історичних інструментів, таких як теорба й віола д’аморе, і сучасних.

Твір написано на поетичні тексти письменника і науковця Олександра Козинця. Вони запрошують слухача поглянути на світ через призму досвіду дітей із різними порушеннями — зору, слуху, мовлення тощо. Кожен вірш — окрема історія.

«Ці історії щирі та відверті. Вони не вигадані, а правдиві, — розповідає Євген Петриченко. — Олександр, крім того, що є поетом, працює в галузі освіти для дітей з особливими освітніми потребами, тому у віршованій формі передав досвід реальних людей».

Серед солістів «Музики чуттів» — артисти Національного будинку музики, учасники Liatoshynskyi Capella та Early Music Ensemble, а також учні та учениці Дитячої музичної школи №39. При написанні твору композитор орієнтувався на конкретних виконавців.

«Я завжди пишу музику для тих, кого знаю, в кому впевнений, хто мені імпонує, — пояснює Євген Петриченко. — Із солістами Early Music Ensemble я мав попередній — дуже позитивний — досвід роботи. Навесні ми влаштували кастинг, щоб обрати учасників серед учнів музичної школи».

На сцені філармонії поряд із професійними музикантами діти виступали вперше. Один із учнів, Володимир Кожухівський, який виконував у творі партію акордеона, поділився своїми враженнями:

«Для мене участь у проєкті — це, перш за все, рідкісна можливість набути досвіду гри в оркестрі. Раніше я лише слухав оркестрові виконання. Грати не було складно, бо я готувався з кінця червня і тренувався вдома під фонограми. Викладач продиктував мені ноти, щоб я міг їх набрати за шрифтом Брайля та вивчити». 

Богдан Кошла, який  співав соло у трьох номерах твору, розповів:

«Проєкт «Музика чуттів» дуже важливий, і його треба реалізувати англійською, щоб про нього дізнався весь світ. Радію, що мене відібрали на прослуховуванні. Серед іншого, мені сподобалися спільні репетиції з нашими солістами — Романом Мелішем, Наталею Хмілевською, — те, як вони з нами працювали і підбадьорювали нас».

Для Наталії Хмілевської, солістки Національного будинку музики і керівниці Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble була написана одна з частин «Музики чуттів» — присвячена дівчинці з порушеннями мовлення. У проєкті вона також виступала як коучиня у роботі з дітьми.

«Від самого початку я була залучена до процесів, пов’язаних із підготовкою дітей до концерту, — розповідає музикантка. — Працюючи над музичним матеріалом, я застосовувала ті ж самі принципи, що й з аматорським хором чи учнями звичайної музичної школи. Була тільки певна специфіка роботи, що спонукала до пошуку інакших інструментів взаємодії. Скажімо, я мала більше пояснювати словами та інтонацією голосу для тих, хто не міг бачити моїх рухів. Але визначальною була мотивація дітей і їхнє прагнення втілити свої мрії і сподівання. Ці діти дуже цілеспрямовані, дуже працьовиті, вони вклали багато зусиль, аби проєкт міг відбутись». 

В ході підготовки проєкту команда «Музики чуттів» проводила консультації з фахівцями і тренінги щодо коректної комунікації з людьми, які мають певні порушення — зокрема, тренінг від лекторок  Музею у темряві «Третя після опівночі» / 03:00.

Увесь концерт супроводжувався перекладом жестовою мовою. Перекладачка Марина Ліферова також провела декілька занять із хором і солістами, щоб навчити їх виконувати жестовою мовою окремі рядки з тексту, відповідно до задуму автора.

«Консультантка не просто показувала рухи — вона пояснювала суть кожного слова і чому воно саме так транслюється, — розповідає Наталія Хмілевська. — Ми зрозуміли, що жести можуть містити в собі не тільки інформацію про сенс, а ще й передавати емоції і ставлення до того чи іншого слова.  Жестова  мова — це не демонстрація слів, це справді окрема мова. І ми цю мову вивчали, як будь-яку іноземну». 

Дорослі виконавці «Музики чуттів» наголошують, що участь у проєкті, досвід спілкування з дітьми та їхніми батьками змінив їх, допоміг побачити світ, якого вони раніше не помічали.

Хедлайнер проєкту 

Фелікс Клізер приїхав до України вперше. За його словами, незважаючи на повітряні тривоги, він почувався тут по-справжньому комфортно.

«Іноді мені доводиться подорожувати туди, де не дуже безпечно — в світі чимало таких місць. Я дуже радий бути в Україні. Тут я маю відчуття, що всі бажають добра одне одному, як у справжній спільноті. Отримати можливість приїхати сюди, знайомитись із людьми, музикувати разом і бути залученим до їхнього повсякденного життя — це привілей і незабутній досвід». 

На українській сцені Фелікс Клізер виконав концерти для валторни №3 і №4 Вольфґанґа Амадея Моцарта, які входять до золотого репертуару валторністів світу. У 2019 році музикант здійснив запис усіх концертів Моцарта для валторни у супроводі Camerata Salzburg. Виданий Berlin Classics запис протягом тривалого часу утримувався у топ-10 німецьких чартів класичної музики.

«Насправді я люблю грати різну музику, — ділиться Фелікс Клізер. — Багато хто здивується, але репертуар для валторни дуже широкий, і будь-який альтист, трубач, тромбоніст чи флейтист могли би йому позаздрити. Більшість відомих композиторів написали концерти для цього інструмента: Моцарт, Гайдн, Шуман, Вебер, Штраус та інші. Звичайно, Моцарт займає особливе місце, хоча б тому, що він написав не лише чотири концерти, а й інші валторнові  твори — зокрема, Квінтет для валторни та струнних». 

Музикант також зазначив, що хотів би глибше познайомитись із українською музикою і, можливо, відшукати твори для валторни українських композиторів доби бароко.

У Києві Фелікс Клізер виступав разом із Liatoshynskyi Capella Національного будинку музики. Валторніст тепло відгукується про співпрацю з київськими музикантами.

«У них багато енергії  та зацікавлення, а це прекрасно, коли музикантам подобається грати. Трапляється, що приходиш до оркестру, для якого гра — це просто робота. Всі працюють на репетиціях, правильно виконують кожну ноту — і не більше. Але коли я відчуваю, що вони щиро люблять музикувати, то можу грати вільно. Мені не потрібно нікого підштовхувати чи надихати на нові фрази і кольори. Оркестр робить своє, я роблю своє — і виходить чудове поєднання».

Майстер-клас: пошук індивідуального шляху 

Однією з подій проєкту став відкритий майстер-клас, який Фелікс Клізер провів у Музичному салоні Національної філармонії.

«Найскладніше у проведенні майстер-класу — це те, що ти зустрічаєшся з людиною на якісь 30-40 хвилин і маєш зрозуміти, що саме їй потрібно. Які в неї проблеми, бажання, чого вона може боятись? Це не те  саме, що викладання, коли добре знаєш своїх учнів. 

Деякі питання справді потребують індивідуального підходу — наприклад, стосовно того, як правильно займатись. Я не можу дати всім один і той самий план. Навіть якщо найкращий у світі валторніст порадить вам певну вправу, вона може чудово працювати для однієї людини — і зовсім не підходити іншій. Тому музикант має зрозуміти, що потрібно саме йому, аби почуватись комфортно і впевнено, має спробувати різні вправи, отримати власний досвід, знайти власне рішення. Найважливіше — це досягти хорошого результату. Як ви це зробите, не має значення», — поділився валторніст.

Під час майстер-класу Фелікс Клізер обговорював з учасниками як  загальні питання музичного виконавства, так і суто технічні речі — артикуляцію, точну атаку звуку. Серед іншого, він наголошував на необхідності занять із метрономом.

«Всім раджу багато грати з метрономом. Дехто думає, що так перетворюється на робота, що його виконання стає музично нецікавим, але все навпаки. Іноді достатньо просто зіграти ритмічно, і всі фрази стають на місце».

Студенти Національної музичної академії України Іван та Сергій Явдики вперше взяли участь у майстер-класі гри на валторні.

«Нас здивувало, що так мало людей були присутніми на майстер-класі. Ми очікували, що з’їдуться валторністи з усієї України, бо не кожен день, зокрема в умовах війни, до нас приїздять виконавці такого рівня», — зазначив  Іван.

А Сергій зауважив: «Підхід Фелікса Клізера вирізняється тим, що він не розказує, як треба відчувати музику, а заохочує власне бачення. Замість конкретних вказівок, де зробити crescendo, diminuendo чи ritenutо, він  допомагає знайти засоби — технічні і динамічні, аби ти міг висловити те, що хочеш сам». 

Культура та екосистема

Завдяки ініціативі Дитячої музичної школи №39 міста Києва у межах проєкту відбулися також еко-мистецька акція і дискусійний клуб за участю творців «Музики чуттів»: Євгена Петриченка, Вінсента Козловського і Фелікса Клізера.

Одним із напрямів роботи школи є навчання дітей із особливими освітніми потребами. Протягом тривалого часу школа співпрацює зі спеціалізованими закладами освіти, такими як Спеціальна школа-інтернат №5 імені Якова Батюка.

«Серед наших учнів є діти з порушеннями зору або тотально незрячі, діти з порушеннями опорно-рухового апарату, з нервовими та інтелектуальними порушеннями, а також діти-сироти, — розповідає кураторка події і завідувачка теоретичного відділу Олена Садівнича. — Вони опановують гру на інструментах та проходять індивідуально адаптовані освітні програми. Окрім того, двічі на рік ми проводимо міжнародні учнівські конференції у межах Crescendo Art Forum, де діти виступають як спікери і модератори. У заходах спільно беруть участь діти з порушеннями і без, тому це важливий досвід комунікації і для тих, і для інших — у цьому полягає головний меседж нашої діяльності.  

На конференції, що відбулася у червні, були представлені різні дискусійні панелі: про класику, сучасну музику, театр. Діти доповідають про те, чим захоплюються, і це дає їм можливість більш свідомо ставитись до навчання, замислюватись, про що вони грають і чому.

З нами також співпрацюють різні мистецькі установи — Національний будинок музики, Національна філармонія, Київська опера. Діти ходять дивитися вистави, спілкуються з режисерами і диригентами». 

Акція на підтримку екосистеми полягала у символічному саджанні дерев. У другій частині заходу учні та учениці модерували дискусію «Мистецтво без меж: долаємо стереотипи».  Спілкування із запрошеними митцями транслювалося онлайн. Питань було багато — особистих, щирих і глибоких за змістом. Найчастіше зверталися до Фелікса Клізера, який справив сильне враження своїм виступом напередодні.

На питання про те, що спонукало його обрати творчу професію, музикант відповів:

«Найпрекрасніше в музиці те, що вона дозволяє спілкуватися з великою кількістю людей. Ви можете поділитися історіями та емоціями, навіть якщо не знаєте мови і культури одне одного. Я вважаю, що сенс роботи музиканта, який подорожує світом і дає концерти, насамперед у тому, щоби об’єднувати людей». 

Фелікс Клізер також є автором двох книжок. Під час дискусії він розповів про другу книгу, яка вийшла нещодавно.

«Я хотів показати людям, які в них є можливості, щоби втілювати свої мрії. Це не означає, що шлях буде легким і швидким. Дуже часто він непростий і потребує багато часу. І це нормально — це частина процесу. Ми живемо у світі, де всі хочуть отримати результат швидко і без зусиль — прийти у спортзал і за тиждень стати підтягнутим. Але це так не працює. Моя книга про те, як долати труднощі і виклики, коли йдеш за своїми прагненнями». 

Без бар’єрів

«Музика чуттів» показує унікальність і цінність досвіду кожної людини. Проєкт закликає бути відкритими до потреб інших та усвідомити, що інклюзія насправді означає створення безбар’єрного простору, у якому було би комфортніше жити всім.

З іншого боку, він демонструє, що найчастіше справжні бар’єри — у нашій свідомості. Саме на цьому акцентує Фелікс Клізер:

«У глибині душі всі ми дуже схожі. Всі ми хочемо, аби нас помічали і любили, всі прагнемо свободи робити те, що нам цікаво, втілювати наші мрії. І саме це чудесним чином нас єднає. Ми також всі маємо свої слабкості і проблеми. Деякі видно одразу, інші — ні. Якщо хтось хоче стати музикантом і має великі труднощі з ритмом — це серйозне обмеження на шляху до професії. Найважливіше — це те, як ми самі себе бачимо. Якщо зосередитися на своїх сильних сторонах, своїй праці і захопленнях, це передається людям навколо. Ми самі вирішуємо, як нас мають бачити інші».

 

---

Читайте також:

• З якої ти пісні? Довга розмова зі співачкою Мар’яною Головко
• Березовський на стримінгах і на сценах. Коли, де і як звучить музика композитора
• Як звучить українська ніч. Добірка класичної музики