Та сама Травіата. Співачка Джузеппіна Стреппоні — тінь, яка творила історію

Джузеппіна Стреппоні, більше відома як жінка Верді або ж, у кращому випадку, синьйора Верді, добровільно відмовилася від свого життя примадонни італійської оперної сцени ХІХ століття, зреклася себе минулої задля можливого спокійного щастя у майбутньому. Та чи не зрадила вона своєму справжньому покликанню — бути вірною самій собі?

У листі 1867 року до подруги, італійської світської левиці Клари Маффеі, Джузеппіна дозволяє собі озвучити те, що їй найбільше болить:

«Коли залишаюся наодинці, думки завжди повертають мене у дитинство — я  так би хотіла, аби воно тривало вічно. Не тільки мої сердечні переживання повертають мене туди, але також і те, якою я стала. Неможливо навіть думати про те, що Бог би викорінив минуле. Нехай Він зробить майбутнє кращим. Моє серце повне смутку і мій розум сповнений похмурих думок. Мені дуже сумно і гнітить усе. Часом я плачу, а часом — сама себе боюся». 

Жінка, чиє ім’я було вагомим у музичному світі, яка проторювала собі шлях однієї із найвідоміших італійських оперних виконавиць ХІХ століття, на піку свого тріумфу обрала шлях тіні — тіні, яка розчинилася у житті іншого. Але це був її вибір. І ми можемо тільки здогадуватися, чи шкодувала синьйора Верді про нього, чи була щасливою.

Джузеппіна Стреппоні народилася 1815 року на території тодішньої Австро-Угорської імперії. У 20-річному віці вона вже відома співачка, primadonna assoluta. Користуючись цим статусом, Джузеппіна подорожувала усіма герцогствами та малими королівствами, була шанованою при королівському дворі, в палацах і салонах. Оперний світ того часу, можливо, був ще жорстокішим, аніж зараз. Поняття моралі та пристойності стиралися так само швидко, як і помада з вуст молодих співачок під час палких поцілунків імпресаріо. Наївні мрії і бажання зробити кар’єру в музиці не в’язалися із іншою, брудною стороною медалі оперної кар’єри. Неминучим виявився такий шлях і для Джузеппіни Стреппоні — і  зовсім неважливо, якою талановитою вона була.

Стаючи La Strepponcina

З дитинства Джузеппіна займалася музикою з батьком, досить відомим на той час композитором, Феліччіано Стреппоні, який у своїй музиці наслідував стиль Вінченцо Белліні. Маючи за друга іншого зіркового композитора того часу, Гаетано Доніцетті, Феліччіано щиро сподівався мати схожу не тільки композиторську кар’єру, але й кар’єру імпресаріо і так званого музичного інспектора. Хоч прем’єри опери у Ла Скала були майже успішними, а друзів і зв’язків було багато, грошей у сім’ї Стреппоні все одно не вистачало. Саме це і стало причиною для Феліччіано остаточно опанувати роль імпресаріо. І йому це вдалося. Проте постійні подорожі в організації театральних сезонів, підписання контрактів підірвали і так слабке здоров’я батька.

Свою ж долю Джузеппіна обрала сама — тоді, коли побачила на сцені у Трієсті тогочасних зірок оперної сцени Джудітту Грізі та Кароліну Унгер. За її оцінкою та спостереженнями, життя співачок було чимось чудовим і надзвичайним: овації, поеми-присвяти, зізнання в коханні від графів, принців, маркізів. Оперні співачки направду були монополістками на мрії у ХІХ столітті. Як шкода, що наївні спостереження юної Стреппоні зіграють із нею дуже жорстокий жарт і реальність виявиться неймовірно грубою.

У 15-річному віці Джузеппіна вступає до Міланської консерваторії, у якій її вважали багатообіцяючою студенткою. За два роки до того юний композитор Верді із Буссето теж намагався вступити до цього навчального закладу, проте, оскільки він уже мав повних 15 років, його запит було відхилено. Про це Верді ніколи не забуде. Для Джузеппіни ж зробили виняток.

У Мілані співачка веде досить скромний спосіб життя, зосереджуючись лише на навчанні. Вона навіть не відвідує кафе, хоча саме там зазвичай і підписувалися всі оперні угоди, відбувалися зустрічі імпресаріо з артистами й композиторами.

Талановиті співачки завдяки цим зустрічам могли отримати не тільки чергову оперну роль, але й статус тимчасового любовного інтересу імпресаріо чи агента, допоки попередню протеже не змінить наступна.

Ні мати, ні батько не говорили про такі речі із донькою. Але життя вело Джузеппіну до того, аби вона сама про все це дізналася.

Маленького зросту як і її мама, з великими сірими очима і батьковим носом, якого соромилася, вона завжди туго закручувала волосся у гульку, відкриваючи свою довгу білу шию, і залишала попереду два накручених пасма, які спадали їй на щоки. У цьому портреті Джузеппіни можна простежити такий вже звичний портрет класичного прочитання образу Віолетти Валері — головної героїні опери Джузеппе Верді «Травіата». Проте це саме із Джузеппіни пізніше було написано Віолетту.

Феліччіано Стреппоні помирає, залишивши своїх дітей та дружину із боргами. Наступні два роки Джузеппіна вчиться у міланській консерваторії за рахунок імперського парламенту Його Величності. У записах про випускний іспит майбутню синьйору Верді описують як співачку «із видатними вокальними даними та майстерністю, музикальністю та глибиною драматизму», а також нагороджують відзнакою за досягнення у навчанні.

Молода жінка володіла красою беллініївських героїнь та величністю поведінки, що аж ніяк не забирало в неї можливість мати успіх у комічних ролях. Справжній театральний дебют відбувся 1834 року в Театрі Орфео в Адрії у виставі Луїджі Річчі «К’яра Розенбергська». На той час співачкою опікувався її агент Камілло Чіреллі, що певною мірою замінив їй батька (піклувався він не тільки про кар’єру Джузеппіни, а навіть і про те, як вона вдягається). Лише через три роки після смерті батька Джузеппіна дебютує як примадонна, La Strepponcina, в операх Россіні, Доніцетті і стає в один ряд зі своїми кумирами — Джудіттою Грізі та Кароліною Унгер.

Публіка шаленіла від Джузеппіни Стреппоні. Кожен її виступ супроводжувався дощем із квітів та прикрас, а на закритих прийомах після концерту примадонна зобов’язувалася пройти серед публіки, прийнявши коштовності та подарунки. І це було нормою для оперних співачок в Італії у ХІХ столітті.

У вирі безкінечних тріумфів Джузеппіна опиняється в особливому становищі — вона чекає дитину від свого «друга» та агента Чіреллі. На світ з’являється хлопчик. Через два місяці після народження сина примадонна повертається на сцену, відновивши форму. Хлопчика ж відправляють до його батька у Флоренцію. Досить дивним видається те, що Джузеппіна з такою легкістю відмовилася від своєї дитини. Але це тільки початок. Всі легкі і безтурботні рішення молодості Стреппоні із болем згадуватиме в подальші роки самотності.

В період блискучих дебютів в операх Доніцетті «Лючія ді Ламмермур», «Анна Болена», Беллініївській «Пурітане» Джузеппіна чує про молодого композитора Верді із Буссето. Його музика подобається співачці, тож, прочитавши клавір опери, вона береться за виконання. До слів примадонни дослухалися, адже Джузеппіна було уособленням усього театрального життя ХІХ століття та романтичної нової опери.

Перша опера Верді «Оберто» мала б виконуватися за участі Джузеппіни, проте в той період жінка чекала на другу дитину від тенора Ланарі і приховувати своє становище було дедалі важче. Свою участь у виставах під час Венеціанського Карнавалу співачці довелося скасувати ніби-то через хворобу. Другою народжується донечка. Після трьох тижнів немовля віддали до так званого шпиталю Невинних. Батько дитини не допомагав фінансово, тож для оперної співачки рішення анонімно віддати свою малечу у шпиталь було очевидним, як і для інших артисток, які вчиняли зі своїми дітьми так само. Єдине, що зробила мати — залишила дитині половину монети, прив’язану до ланцюжка на шиї, аби потім, в майбутньому, впізнати дівчинку.

Втім, незабаром до Стреппоні надійшла звістка, що її дитину вдочерила пара із Флоренції. Можливість забрати доньку назавжди втрачена. Дівчинку було записано під прізвищем її батька, тож навіть підвіска з монетою не давала можливості матері претендувати на дитину. 

Віддавши доньку, Джузеппіна одразу ж повертається на сцену, цього разу в театрі Ла Феніче. В Il Figaro вийшла стаття з такими словами: «Примадонна Синьйора Стреппоні, відновившись на короткому відпочинку у Флоренції після легкого занедужання, поспішає до Венеції».

Співачку чекають у Мілані під час Карнавального сезону. Найкращі оперні театри й агенції співпрацюють із Джузеппіною. Але після народження другої дитини в жінці наче щось зламалося і кар’єра починає летіти з музичного олімпу донизу. Душею La Strepponcina оволодіває смуток та депресія. Її голос більше ніколи не буде таким, як колись.

Об’єднані «Набукко»

Одного вечора на сцені театру імпресаріо Мереллі почув розмову, яка відбувалася між Джузеппіною Стреппоні та Джорджі Ронконі — йшлося про музику нової опери «Оберто». Мереллі розмірковував, що, можливо, опера молодого композитора Верді заслуговувала на те, аби нарешті бути поставленою.

Верді в той період ніби застряг на місці і вже навіть був готовий повертатися назад у Буссето. Аж поки до нього не прийшов слуга із Ла Скала та не запросив на розмову до імпресаріо Мереллі. Чи можна сказати, що Джузеппіна була рушійною силою в тому, аби композитору, котрий мав також опікуватися своєю сім’єю, дали можливість нарешті, проявити себе? Тоді Верді та Стреппоні були лише далекими знайомими.

Проте, працюючи вже над «Набукко», маестро Верді, який сам готував виконавців до постановки, писав партію Абігайль для Стреппоні. У той час голос Джузеппіни почав губити свою силу та красу. Імпресаріо Мереллі навіть намагався відмовити співачку від участі, на що вона йому писала:

«Звісно, я змушую себе дійти до кінця вистав. Моє здоров’я погіршилося, та я нічого й не заробляю на цьому. Вся та невелика сума грошей, яка в мене була, пішла на лікарів, медикаменти, та їжу для себе… Мені дуже шкода, що я не можу дозволити собі поїхати у Відень з тими коштами, які в мене зараз є. Я маю лишитися в Мілані та зберегти всі свої ресурси».

Прем’єра «Набукко» у Ла Скала стала тріумфом як для всіх виконавців, так і для композитора. Створюючи опери в період, коли Італія виборювала незалежність, Верді знайшов важливу нішу для своєї музики — нішу патріотичної опери.

Верді та Стреппоні стали уособленням нового концепту вистав, зробивши їх політичною зброєю.

Ця музика відрізнялася від стилю Белліні, Доніцетті чи Керубіні. Мереллі був настільки вражений успіхом вистав, що запропонував Верді співпрацю і на наступний сезон.

Для Джузеппіни партія Аібгайль виявилася на той час надто складною і вже в осінній сезон за її роль взялася інша співачка. Навіть Верді волів мати іншу виконавицю. Гаетано Доніцетті, в тринадцяти операх якого Стреппоні тріумфувала у зовсім ще недалекому минулому, пише у своєму листі: «Я достатньо вже слухав її… тієї Стреппоні більше немає».

Джузеппіні лише 26 років. На той час у неї народилася третя дитина — донька, яка так само не лишилася із матір’ю, а через кілька місяців померла. Кар’єра примадонни йде на спад. Втім, Верді всерйоз хоче допомогти Джузеппіні видужати і навіть особисто організовує їй зустріч зі своїм лікарем, якому за декілька місяців все ж вдається покращити фізичний стан співачки. Це дало Джузеппіні змогу знову виконати партію Абігайль — певно, востаннє.  

У цей період Верді та співачка бачилися досить часто, проте й не вважалися парою. Стреппоні вчила Верді хороших манер, мов, давала поради, як вижити у театральному світі, прививала відчуття стилю та навчала елегантної поведінки. Для Джузеппіни ж Верді, можливо, став порятунком. Маючи досить сумнівне минуле, декілька вагітностей та відсутність можливості стати законною матір’ю для своїх дітей, до того ж, переживаючи соціальне падіння, Стреппоні втратила свій голос.

Синьйора Верді

Джузеппіна Стреппоні та Джузеппе Верді були геніями свого часу, але у парі з двох найобдарованіших хтось мав зробити крок у тінь. Цей крок робить Стреппоні. Розуміючи, що її кар’єра оперної співачки закінчилися, жінка вирішує почати нове життя як викладачка співу і для цього переїжджає у Париж. Верді допомагає з облаштуванням і певний час живе разом із нею в її новому помешканні. Про приїзд італійської прими писали в паризьких газетах. 

Живучи у Франції, Стреппоні зберігає з Верді стосунки на відстані. Жінка знала, що Верді має й інші «інтереси», фізичний потяг до осіб протилежної статі, і почала миритися з цим, адже вони ще не були офіційно одружені. Проте Верді не хотів втрачати Джузеппіну, вона була йому потрібна. Саме він наполіг, аби співачка врешті поїхала з Парижа задля відновлення свого здоров’я. 

Увесь антураж містечка Пассі, із його природою, будинком, самою Джузеппіною будуть згодом відображені у другій дії опери «Травіата». 

Стреппоні поруч із Верді постійно, коли той пише музику. Вона допомагає йому із перекладом та пошуками лібрето, починає організовувати його побут, нарешті, вона повністю розчиняється у ньому. Співачка навіть мирилася із тим, що Верді офіційно не представляв її як свою жінку під час світських виходів. Певною мірою, таке самоприниження та нелюбов до себе були для Стреппоні спокутою за її легковажне минуле.

Верді купує ділянку землі у Буссето і будує там дім. Джузеппіна, повернувшись із Парижа та завершивши будь-який зв’язок зі співом і викладанням, стає господинею дому Верді і починає жити з ним у цивільному шлюбі, що спричинило хвилю критики і злості мешканців Буссето на адресу «синьйори Верді». Після 13 років стосунків Верді нарешті офіційно одружується із Джузеппіною.  Звикнувши з часом до того, що дружина завжди поруч, Верді почне віддалятися від неї та відчуватиме, як сильно вона та її обожнювання його обтяжують. Тепер, маючи статус шанованого та відомого композитора, а пізніше — ставши членом Парламенту, Верді більше не хоче з’являтися у компанії зі Стреппоні. Його нервує, ганьбить вона та її сліпе служіння. Тепер Джузеппіна постійно вибачається за свою любов до Верді та свою «поведінку». 

У цей період Верді пропонують написати оперу для Каїрського оперного театру — так з’являється «Аїда». Проте цього разу натхненницею композитора стає співачка Тереза Штольц. Верді пише цю оперу саме для Штольц, він говорить з нею своєю музикою, зізнається співачці у пристрасті та любові. Композитор і виконавиця ролі Аїди стають коханцями. Джузеппіна Стреппоні знає про це, але не може нічого вдіяти. В якийсь момент Тереза Штольц навіть переїжджає жити в будинок до Верді. Стреппоні вимагала, аби Штольц покинула  їхній дім, на що Верді відповів, що якщо вона це зробить, він вчинить самогубство. Навіть якби і хотів, Верді не міг одружитися із Штольц, бо його законна дружина була ще жива.

Тепер Джузеппіна стала не тільки тінню Верді, але й тінню їхнього будинку. Навіть під час прийомів гостей у домі синьйора Верді більше ніколи не виходила до них зі своєї кімнати. Вона і надалі обожнювала «свого Верді», захоплювалася його музикою та його образом генія. Рештки її самоповаги геть стерлися. Вони прожили разом п’ятдесят три роки. Все своє життя Стреппоні страждала на маніакальну депресію, а травми молодості зробили її слабкою та цинічною. Примадонна померла у 1897 році. Свої гроші вона заповіла бідним родинам:

«Джузеппіна Стреппоні, дружина Маестро Верді, залишає по своїй смерті значні щорічні виплати на користь п’ятдесяти родин. На знак вдячності було зроблено невелике пожертвування, аби поставити цей камінь в пам’ять про її доброту, молячись про Христове милосердя і благословення для доброї пані».

Терезі Штольц Стреппоні лишила браслет із діамантами, на якому було вигравіювано напис «На пам’ять». Це була символічна передача її власної ролі господині дому до Штольц та гірке прийняття свого програшу. Верді жив щасливо свої останні роки із Терезою. Він не залишив  нічого в пам’ять про La Strepponcina  —  жодного слова. Єдине, що отримала жінка як останній подарунок від свого чоловіка, це пурпурова камелія на місці її останнього спочинку, квітка, яка стала символом їхньої історії, їхньої гіркої історії.

Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.

Читайте також:

• Марія від Джолі: інструкція до гри «Зібрати Примадонну»
• Голоси кастратів: екстравагантний каприз чи провокативна необхідність
• Велика розмова з контратенором Андреасом Шоллем