Нова музика в репертуарі симфонічних оркестрів України: головні ідеї дискусії

Виконання сучасної симфонічної музики українських композиторів — питання гостре. З одного боку, є автори, котрі хочуть, аби їх виконували більше, а з іншого — оркестри, яких турбує, чи збере така музика слухачів. Яким чином впроваджувати нову музику в репертуар колективів, чи сприймається вона публікою та чи може бути комерційно успішною?

Нагодою порушити ці питання стала дискусія, проведена в межах Диригентського воркшопу «Точки перетину», організованого Студентським науково-творчим товариством Octopus та Національним президентським оркестром.

Участь в обговоренні брали композиторка Алла Загайкевич, головний диригент і художній керівник Національного симфонічного оркестру України Володимир Сіренко, диригентка та музична керівниця Національної філармонії Наталія Стець та композитор Максим Коломієць. Модерувала розмову Наталія Кіричук. Основними ідеями цієї дискусії ділимося нижче.

— Наталія Кіричук: Пане Володимире, яким чином формується репертуарна політика вашого оркестру?

— Володимир Сіренко: При формуванні репертуару враховується кілька факторів. Звісно, сучасні композитори хочуть, аби їх музику грали якомога більше. Та мусимо створювати такі програми, які були б цікаві всім: і тим, хто любить сучасну музику, і тим, хто не дуже її розуміє. Як правило, сучасні твори потрапляють у репертуар двома шляхами. Звичайна практика, коли вони виконуються у поєднанні з класичними, як це робиться в багатьох філармоніях світу.

Це може бути цілий відділ нової музики, а може бути лише один твір на 10 хвилин. Приміром, в останньому концерті (Національного симфонічного оркестру України, що відбувся 6 грудня — Д. Ш.) була музика Дворжака і твір Вікторії Польової Nova. Таке компонування програми може видатися дещо еклектичним, але лише на перший погляд. Інший спосіб виконати сучасні твори  —  робити окремі проєкти з музикою певного композитора. Але це організовується інакшим чином, подібні концерти не мають комерційної вигоди. 

— Наталія Кіричук: Як саме оркестр визначає свої пріоритети в творах?

— Володимир Сіренко: Я працюю над цим як художній керівник. Буває по-різному: часом виконати той чи той новий твір є моєю власною ініціативою, інколи композитор просить про виконання. Окремий випадок — фестивалі, як «Київ Музик Фест» чи «Контрасти». Це річ компромісна: щось просять виконати, щось вимагають. Не завжди ти можеш диригувати ті програми, котрі хочеш, хоча мені це якось вдається. До того ж, буває тяжко відбитися від найбільш наполегливих композиторів, котрі люблять телефонувати і просити про виконання.

— Наталія Кіричук: А смаки публіки в підборі програми мають вагоме значення?

— Володимир Сіренко: Для мене ні. Якби це мало значення, то ми би перейшли на кіномузику і на польки Штрауса. Тоді б ми мали повний успіх, фінансовий в першу чергу.

— Наталія Кіричук: Я так розумію, що хоча композитори закидають вас дзвінками, але останнє слово, чи буде твір виконаний, все ж за вами. Які саме якості повинні бути в творі, щоб ви взяли його в програму?

— Володимир Сіренко: Надзвичайно складне запитання. Мені подобається музика, скажімо, Польової чи Луньова. Розумію, що в когось вона не викликає такого ж відгуку — у всіх смаки різні. Це речі суб’єктивні, тому я користуюся критерієм «подобається/не подобається», як би це дивно не звучало. Хоча якщо ти граєш сучасну музику вже не один рік і маєш досвід, то, навіть якщо якийсь твір тобі не до смаку, ти все ж не можеш не погодитися, що він зроблений добре.

— Наталія Кіричук: Пані Алло, яким чином ви як композиторка досягаєте виконання своїх власних творів симфонічними оркестрами?

— Алла Загайкевич: Дуже по-різному. Був у мене щасливий випадок на третьому курсі, коли Роман Кофман вирішив виконати твори студентів і серед інших обрав і мій твір. Це був чудовий момент. Таке в житті буває рідко — у філармонії прозвучав мій перший твір для симфонічного оркестру. 

От останній мій великий симфонічний твір з електронікою намагаюся виконати з паном Володимиром. Це «Простори світла», замовлення для фестивалю «Варшавська осінь», який звучав там на фінальному концерті у 2022 році. Замовлення було зроблено до війни. Було тяжко з ним працювати, але я зробила його вчасно. Мені дуже подобається цей твір, зараз думаю над тим, щоб виконати його в Україні. Якщо все складеться, буде такий концерт великих симфонічних творів з електронікою.

 

— Наталія Кіричук: Будемо слідкувати за анонсами. А скажіть, чи мали ви випадки замовлень творів від оркестрів саме в Україні? Що це були за твори і коли вони виконувалися?

— Алла Загайкевич: В Україні із замовлень — лише опера «Вишиваний», але не від державної інституції, це була приватна ініціатива. Було замовлення від камерного оркестру з Монреалю (Nouvel Ensemble Moderne (NEM). В Україні, на жаль, механізм замовлень практично не розроблений. У нас є система державних закупівель, але це коли композитори вже щось написали. Утім зараз і це не працює взагалі.

— Володимир Сіренко: Ці закупівлі — це розпорядження заробленими організацією коштами. Так Львівська опера виходить з ситуації, в Одесі «Катерину» поставили таким чином. Міністерство на замовлення не дає грошей. Колись була така система, що через національні колективи була можливість якусь копійку заплатити композиторам.

Так до нашого оркестру пару десятків партитур прийшло: щось виконали на «Київ Музик Фесті», щось — на «Київських прем’єрах». Тоді так зробили, наче ми ці твори закупили, аби композитори отримали якусь копійку з виконання своєї музики. Хоча по факту співпраця оркестру з авторами була мінімальна, вже на етапі репетицій готового твору. Викручувалися як могли — все ж невигідна професія у вас, композиторів.

— Алла Загайкевич: Чесно кажучи, створювати музику без замовлення — це величезне щастя. Я дуже раджу всім так писати — просто тому, що хочеться. А потім, коли виявляється що це ще й десь можна виконати, — то взагалі радість. Головне у творчості — не боятися.

— Наталія Кіричук: Пане Максиме, а хто ініціював замовлення вашого подвійного скрипкового концерту, прем’єра якого відбулась у Дніпрі у вересні? Як виглядала комунікація із замовником, і чи зручно було працювати з його побажаннями до твору?

— Максим Коломієць: Це була особиста ініціатива самого соліста Марка Комонька. Він дав мені повну свободу. А останні пів року бомбардував мене нагадуваннями про те, що треба написати цей твір, бо у мене тоді була купа інших замовлень, і руки ніяк не доходили не доходили просто. Жодних побажань там не було, крім «це має бути щось для двох скрипок з оркестром і на 20 хвилин».

— Наталія Кіричук: А як у вас відбувалася комунікація з оркестром і диригентом Айдаром Торибаєвим, який вперше виконав цей твір?

— Максим Коломієць: Та, власне, ніяк. Я просто телефонував Марку і поцікавитися, як ідуть репетиції. Від оркестру були питання чисто стилістичні, які ми вирішили дуже швидко. І це наче все. Я бачив одну репетицію — там все було добре. Направду, я так намагався написати твір, щоби «щось не так» звучало виключно у тому випадку, коли зовсім йдеш у розріз із партитурою. 

— Наталія Кіричук: Пані Наталіє, скажіть, чи можете ви як музична керівниця філармонії впливати на репертуарну політику філармонійного оркестру? 

— Наталія Стець: Так, і перше завдання, яке я зараз ставлю перед собою, маючи якийсь вплив на формування репертуарної політики, — це освіченість публіки. Її потрібно розвивати, знайомити з сучасними жанрами, композиторами. Показувати, що сучасна музика — це не щось страшне і ексклюзивне. На жаль, молодь і люди середнього віку у нас часто незацікавлені і віддалені від процесу не тільки сучасної музики, але й академічної взагалі. Ми зараз працюємо над тим, щоб коло слухачів розширювати, залучати різні прошарки. Чому їм це не може бути цікаво? Просто люди не в комунікації і не мають навіть можливості дізнатися про якісь події.

Друге — це люди, які пишуть музику, у тому числі й молоді композитори. Ми дуже хочемо, щоб вони творили і їхня музика звучала. Але тут є ще такий момент — треба самим знаходити можливості розвиватися. Шукати інформацію, контакти, способи вдосконалитися. Ми мусимо розповсюджувати вірус інтелектуальності. Це те, чому філармонія буде певним чином сприяти.

І третє — звісно, це знаходити фінансування: і від спонсорів, і у якості грантів різного плану. Ми зараз працюємо над цим. Але все залежить і від того, наскільки суспільство буде запитувати події, повʼязані з класичною музикою.

— Наталія Кіричук: А чи має філармонія плани на замовлення творів композиторам?

— Наталія Стець: Аби замовляти твори, нам потрібно окремо випрацювати новий напрямок: де беруться гроші і як це влаштовується процедурно. Виконувати сучасну музику з точки зору фінансування складно ще й через авторське право і замовлення нот. Це додаткові видатки, які не кожна структура може собі дозволити. Але ми працюємо над тим, щоб знайти ці механізми, налагодити систему і комунікативні можливості.

— Максим Коломієць: Додам: я дуже тішуся тим, що з’являються нові ініціативи з боку музикантів. Це дуже круто, їх справді не вистачало. Зокрема, приємно вражений тим, що вони знаходять підтримку з боку філармонії. Але у цьому я вбачаю і головну нашу проблему.

Наша спільна помилка у тому, що ми намагаємося підмінити окремими ініціативами відсутність системи. На жаль, це контрпродуктивно

Бо, як на мене, великою бідою є відсутність професії композитора в Україні. Тобто люди, котрі пишуть музику, не мають змоги заробити цим. А композитори стають професіоналами, коли є ринок. Вони конкурують між собою, отримують або не отримують гонорари, коли таких композиторів дуже багато, і інституції обирають, кого їм краще залучити до співпраці у такому чи такому випадку. Я розумію, що зараз це звучить як утопія, і ми безкінечно далекі від цього.

Ми розраховуємо на появу видатного композитора як на якусь випадковість

У нас немає системи розвитку цих композиторів. І мова не про освіту, це — далеко не все. Дійсно видатні композитори з’являються не завдяки хорошій системі освіти. Вони з’являються завдяки постійній співпраці з професійними музикантами, ансамблями чи оркестрами. Якщо ви візьмете будь-яку партитуру класика, то побачите: те, що там є, написано людиною, яка тісно працювала з оркестрами і знала практичну сторону виконавства. Натомість у нас виходить так, що інституції існують окремо від композиторів, а композитори — окремо від інституцій. Цю прірву між ними треба заповнювати. 

Передусім варто усвідомити, що сучасна музика — це, по-перше, музика, а потім вже сучасна.

Вона не обов’язково така страшна. Є приклади у всьому світі, де сучасна музика комерційно успішна. Тож не треба лякатися назви «сучасна музика», треба просто її виконувати.

— Наталія Стець: Я цілком погоджуюсь. Це важливий момент — давати молодим музикантам простір для творчості, щоб вони могли створювати власні ініціативи, грати свою музику.

— Алла Загайкевич: Мені здається, композитор — це така професія, де важливо виявляти власну ініціативу. Це має більше значення, аніж чекати, коли хтось у Міністерстві культури придумає можливість для молодих композиторів. У своєму студентському середовищі ви зараз можете створювати все: опери, фільми, концерти. Вас геть нічого не зупиняє. Ці можливості, які створили Octopus (Студентське науково-творче товариство НМАУ — Д.Ш.), Центр музики молодих — це чудово. Ти хочеш, то й робиш — от і все.

— Наталія Стець: Філармонія теж хоче долучитись до цих речей. Ми зараз розробляємо цикл майстер-класів та воркшопів, в тому числі й композиторських. Тож я думаю, що все рухається в правильному напрямку. Вже прийшов час, коли можемо сказати, що ми готові до змін. Якщо буде багато зацікавлених у цьому людей, то і система з часом проломиться. Але саме по собі нічого не станеться. Звісно, нам хотілося б мати готову систему, яка формувала б у нас і виконавців, і композиторів, і диригентів. Але на все треба час.