«Шлях»: стежками сучасної української музики

Робота Національної філармонії України в самому серці Києва під час повномасштабної російсько-української війни вселяє надію та водночас дозволяє на певний час зануритись в далеке довоєнне життя. Втім, інструктаж щодо дій під час повітряної тривоги після прохання вимкнути дзвоники мобільних телефонів одразу повертає в бентежні реалії сьогодення.

12 листопада відбувся концерт під назвою «Шлях», де пролунали твори молодих, але вже знаних українських композиторів: Ренати Сокачик, Сергія Леонтьєва та Євгенія Геплюка. На сцені — Національний камерний ансамбль «Київські солісти» під орудою диригента Ігоря Пучкова. Необхідно відзначити активну спільну роботу колективу та композиторів над програмою концерту, якою «Київські солісти» напередодні активно ділились в соціальних мережах. А також примітним є те, що кожен з композиторів вже мав досвід роботи з ансамблем, та, судячи з великого спільного бекґраунду, автори та виконавці досягли високого ступеня взаєморозуміння, що не могло не залишити свій відбиток на якості виконанні творів.

Попри відсутність номінального поділу концерту на розділи, можна поділити його на дві, хоч і умовні, частини. В першій з них були представлені твори C. Леонтьєва для саксофона, фортепіано та струнних («Ноктюрн», «Адажіо» та «Концертино»), які, дарма що мають різний час написання та непослідовне виконання, поєднуються у своєрідний цикл з рисами циклічності. Вони чергувались з творами Р. Сокачик для струнного оркестру («Corali sbagliati», «Дві мініатюри на норвезькі теми»), створюючи обрамлення першому розділу концерту. Таке поєднання було дуже вдалим завдяки контрасту між циклом Леонтьєва, який за основу мав романтичні жанрові та музичні традиції, та творами Сокачик, які відзначились стилістичними пошуками у зв’язку з новим прочитанням світового музичного спадку (в першому творі — це робота з хоралом, в другому — з норвезьким фольклором).

Друга частина концерту повністю пов’язана з творчістю Є. Геплюка. Саме його «Шлях» для фортепіано та струнного оркестру дає назву всьому концерту. Попри глибоку індивідуалістичність, оскільки автор в ньому «підбиває підсумки на пів шляху свого земного світу», цей твір є також відображенням загального руху «від мороку до світла», а в наших реаліях — шляхом до перемоги. Наявність національної складової підтверджується в наступних двох творах («Веснянка» та «Дві колискові на українські народні теми»), які є обробками народних пісень.

ЛЕОНТЬЄВ

«Ноктюрн для саксофона, фортепіано та струнних» відкривали концерт. Солюючі партії виконували Роман Фотуйма (саксофон) та Дарія Шутко (фортепіано), які активно співпрацювали з автором ще під час прем’єри в межах цьогорічного «Київ Музик Фесту» та були, за словами композитора, «свідками всього творчого процесу». Протягом твору відчувалась неймовірна збалансованість пластів музики: споглядальна, елегійна, а в середньому розділі — дещо архаїчна — мелодія у саксофона; фортепіанний супровід, який сприймався не стільки як носій другорядної функції, скільки як рівноцінний учасник ансамблю; підголоски в струнних, які з’єднують музичне полотно в єдине ціле.

«Адажіо для саксофона, фортепіано і струнних» є ліричним центром авторського циклу, а також воно стало ліричним центром всього першого розділу. Виконання відзначалось своєю чуттєвістю, особливо — діалог між фортепіано та віолончеллю на початку другого розділу та монолог саксофона в самому кінці твору.

На відміну від попередніх двох творів композитора, настрій «Концертино для саксофона, фортепіано і струнного оркестру» відзначається загальною активністю, тому Р. Фотуйма мав нагоду продемонструвати свою беззаперечну віртуозність. Солісти  доповнювали одне одного в кожному з творів. Склалось приємне враження, що царина Д. Шутко — це музичне споглядання та роздуми, адже в ці моменти вона повністю перебирала на себе увагу, незважаючи на роль її партії. Р. Фотуйма, своєю чергою, найяскравіше проявляє себе в саме в яскравих, експресивних епізодах.

СОКАЧИК

«Corali sbagliati» для струнного оркестру ансамбль виконує втретє з моменту його написання влітку 2021 року. Назва твору перекладається з італійської як «Неправильні хорали». Композиторка пояснює концепцію твору наступним чином: «Це є тричастинний цикл, в кожній частині якого “правильне” звучання хоралу порушується якимись обставинами». Під час звучання твору і зал, і сцена раптово поринули в суцільну темряву, і протягом хвилини єдиним джерелом світла стали  ліхтарики на пультах виконавців. У зв’язку з цим виникало безліч припущень одночасно: блек-аут, концепція твору, або ж елементарний технічний збій.

Останній варіант, зважаючи на певну хаотичність цих процесів, здався більш ймовірним.  Попередня робота з авторкою та досвідченість виконавців дозволили дуже чітко продемонструвати шлях від роз’єднаності в першому розділі, що втілювалась в поліфонічному проведенні теми хоралу в різних ладах — через заперечення в другому, де майже повністю сформований хорал обривався звучанням різких акордів.

«Дві мініатюри на норвезькі теми» були написані авторкою спеціально для «Київських солістів» напередодні повномасштабного російського вторгнення. Виконати твір на норвезьких гастролях колективу не вдалось, тому це виконання стало світовою прем’єрою. Тематичною основою стали норвезькі ліричні балади. Якщо в першій мініатюрі оповідна тема в процесі інтенсивного розвитку пожвавлюється, отримує риси норвезьких танців та знову приходить за епічності в завершенні, то в другій — звучання теми набуває стихійності завдяки ударам віолончелістів по корпусу інструментів та використанню незвичних технік гри на струнних. Міцне звучання теми tutti створило асоціацію з давньою силою, що пробудилась з глибини століть.

ГЕПЛЮК

«Шлях» для фортепіано та струнних дав назву всьому концерту. Виконання твору стало ще однією прем’єрою цього вечора. За фортепіано був сам автор, що дозволило сприймати це виконання як взірцеве в плані передачі композиторського задуму. Шлях – як зауважив композитор — «від мороку до світла» має кілька фаз, що контрастують між собою за музичною образністю: від розгубленості на початку шляху, що відобразилось в запитальних інтонаціях фортепіано, до урочистого ствердження оптимістичної ідеї в кінці через урочисте звучання акордів в оркестрі, що стало фоном для яскравих віртуозних пасажів в соліста.

Крізь весь твір проходить постійне повторення одного звука, вплетене в партію соліста або оркестру — це створювало в різних епізодах асоціацію з часом, що спливає, або «маяком» для ліричного героя, що дає впевненість у просвітленні в кінці шляху.

«Веснянка» для фортепіано соло не була зазначена в програмі концерту. За словами композитора, вона була виконана у якості переходу до наступного твору, що також за основу тематизму має народну пісню. Початковий лідійський пентахорд одразу дає натяк на відому веснянку «Ой, Весна-Весниця». Жвава, легка тема веснянки розвивається, обростає підголосками, досягає кульмінації та знову розчиняється у звучанні лідійського пентахорду.

«Дві колискові на українські народні теми» для струнного оркестру були написані Євгенієм Геплюком ще в студентські роки, але зараз набули нових сенсів, адже 3 листопада матері композитора не стало. Саме тому теми колискових «Котику сіренький» та «Ходить Сонко», які здались би дуже ніжними в інший час, стали трагічними та щемливими, створюючи враження спустошення та беззахисності. Неможливо не відзначити роль «Київських солістів» у створенні нової образності твору. Їхнє виконання можна було б описати словом «обережно» в найкращому його сенсі. Всі стали свідком акту вираження глибокого та щирого співчуття. Таке завершення заходу — в часи, коли кожен українець пережив втрату близьких людей у зв’язку з війною — було дуже актуальним та торкнулось серця кожного слухача.

***

Ця подія залишила по собі гарне враження та дала ґрунт для багатьох роздумів щодо ролі творчих тандемів між сучасними композиторами та виконавцями їхньої музики. В концерті відобразились вектори розвитку сучасної української музики — щирість висловлювань та демократичність або ж стилістичні пошуки, що спрямовані на розкриття потенціалу традиції. Демократичність в музиці всіх трьох композиторів, використання народнопісенного матеріалу різних народів та чіткість форм робить її зрозумілою для кожного слухача та, як наслідок, викликає емоційний відгук на почуте — адже нам не обов’язково мати спеціальну музичну освіту для того, щоб впізнати всім відому колискову або зрозуміти, які саме почуття передаються тією чи іншою музикою. Саме тому творчість кожного з представлених в цей вечір авторів займає своє особливе місце в панорамі сучасної української музики.

---

Читайте також:

• Шевченківська премія-2022: огляд номінантів категорії «Музичне мистецтво»

• Слухаємо сучасну українську музику: «Повітряна механіка» Алли Загайкевич

• Твори Лесі Дичко та Віктора Камінського. Слухайте новий альбом флейтистки Наталії Кожушко-Максимів