Путівник по програмі сучасної української музики на Odessa Classics

З 3 до 10 червня на міжнародному фестивалі класичної музики Odessa Classics відбудуться п’ять безоплатних концертів в рамках програми сучасної української музики, відокремленої від основного переліку заходів фестивалю. Події пройдуть у Римо-католицькому кафедральному соборі, Зеленому театрі та Одеському художньому музеї.

The Claquers зібрав найцікавіше з програм майбутніх концертів.

Open Opera Ukraine. «Musica Sacra Ukraina: партесний вимір»

Проєкт цілісно досліджує одну із найбільш вагомих, самобутніх та маловивчених частин української музичної історії – багатоголосний (партесний) український спів XVII- XVIII століття, який відзначився радикальними змінами: до традиційного для церковної практики одноголосного співу додалося багатоголосся. Перетин західних тенденцій та локальна традиція утворили в партесній музиці дивовижний синтез, який дозволяє говорити про феномен українського музичного бароко.

Слухачі матимуть можливість прослідкувати за панорамою розвитку жанру українського партесного концерту – від чотириголосних концертів Миколи Дилецького останньої третини XVII століття до дванадцятиголосних творів невідомих авторів першої половини XVIII століття.

Детальніше про програму:

 

Ансамбль «Alter Ratio». Програма «Культ»

Концертно-перформативна програма побудована навколо музичного звучання різних світових релігійних практик та культів. Обрядовість, ритуальні дії, специфічні музичні інструменти та вокальні техніки поєднані з  музичною мовою та технікою композиції  сучасної західноєвропейської композиторської школи.

Програма складена з творів українських та закордонних композиторів. Окремі твори написані спеціально для програми фестивалю на замовлення ансамблю Alter Ratio.

Художня керівниця ансамблю Ольга Приходько: «Головною умовою замовлення для композиторів було знайти історію, пов’язану з нехристиянськими практиками: якийсь культ, ритуал, але не для його реконструкції, а для підживлення уяви композитора. Скажімо, твір Вікторії Польової «Гора, що співає» – це реальне місце в Гімалаях, де пласти гірських порід резонують таким чином, що відбувається нібито якесь звучання, схоже на спів. Вікторія Польова була одних тих, хто почув цей феномен. Саме ці враження вона намагалася відтворити у своїй музиці».

Детальніше про програму:

 

Золтан Алмаші та Едуард Скрипа. «Людина, що грає…»

«Людина, що грає…» – проєкт, у якому дует музикантів «випробовує» концепцію гри. Homo ludens – у перекладі з латинської мови – людина, яка грає. Саме так називається твір Володимира Рунчака, який і дав назву проєкту. У ньому – і гра на межі можливостей, і гра з можливостями віолончеліста, для якого гра стає екстремальним музичним спортом.

У творах Вікторії Польової та Йогана Гальворсена, які відповідно обрамляють програму проєкту, гра є основою побудови музичних творів: гра з музичними моделями минулих епох чи з цитатами із творів авторів минулого.

У програмі проєкту – два твори Золтана Алмаші. В одному з них предметом такого «досліду» є поняття «мелодія». Але назва твору вводить в оману слухача. Адже, на думку автора, бавитись із сенсами треба максимально парадоксально. «Сюїта» сповнена різної «гри», тому її треба почути та бачити.

Золтан Алмаші, композитор, віолончеліст і автор програми: «Упродовж локдауну накопичилася шалена енергія і назбиралося багато ідей. Разом з цим навколо виникло багато абсурду. Я вважаю, що перемогти абсурд можна за допомогою інтелектуальної гри, гумору, тобто коли ти опиняєшся у такій ситуації, то замість того, щоб нервуватися і тим самим вкорочувати собі віку, краще вже отримувати від цього якесь інтелектуальне задоволення. Ось тут і приходять нам допомогу всілякі ігрові концепції».

Детальніше про програму:

 

Антоній Баришевський. «Ковток нової музики»

Програма концерту складається з прем’єр творів сучасних українських композиторів Олексія Шмурака (цикл «Гренландія») та  Святослава Луньова (Соната №7 «Ковток землі»).

Антоній Баришевський: «Для Олексія Шмурака було важливо, щоби у всіх назвах частин циклу («Залізничний етюд», «Їздові собаки», «Льодові варіації») не була присутня людина – тобто така інтелектуальна відстороненість. Разом з тим в останній частині, «Льодові варіації» проявляється щось дуже щире, що мене зачепило і здивувало. У його творчості превалює постмодерний підхід: деконструкція, іронія. Але в цій музиці, попри те, що вона насичена алюзіями, асоціаціями, відсиланнями, вона справляє відчуття безпосереднього впливу саме музики. Певним чином, вона повертає нас до класично-романтичної традиції. Зараз, мабуть, це можна назвати метамодерном, але якщо не вдаватися у дефініції, то це точно оновлений підхід до чуттєвого сприйняття музики.

Соната №7 – один з найрадикальніших творів Святослав Луньов, в якому він пориває з попередніми своїми творчими принципами і долає композиторську енерцію. Ця музика жорстка за мовою: у ній багато мікрокластерів і поліфонії у дуже високому і низькому регістрах. Вона одночасно експресивна і дуже абстрактна. Якби музику Луньова можна було описати одним словом, це було б «напруга». Ця музика справді залишить певний слід, певну рану у слухачів».

Детальніше про програму:

 


The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *