Джошуа Белл і New Era Orchestra. Перший після локдауну тур скрипаля почався в Україні

23 травня у Національній філармонії України виступали New Era Orchestra та Джошуа Белл. 

У переддень цього концерту відомі музиканти з успіхом виступили в Одесі — і хоч до Києва дістались дивом (з несподіваним скасуванням поїзду Укрзалізницею та переговорами, що допомогли його запустити), але, як завжди, з натхненним настроєм під орудою диригентки Тетяни Калініченко. 

Уже вдруге український New Era Orchestra (NEO) та його незмінна керівниця Тетяна Калініченко сприяють приїзду Джошуа Белла в Україну. Вперше, у 2015 році у тому ж Колонному залі імені Миколи Лисенка вони виконували Концерт ре мажор Петра Чайковського. І цей приватний оркестр ще з 2007 року залучає до висококласних виконань українськими та іноземними солістами нечасті на нашій сцені твори. Попри складні умови та неспинний карантин, вдвічі меншу звичної слухацьку посадку (взагалі, безплатну за попередньою реєстрацією) та завдяки допомозі великої кількості спонсорів, вдалось влаштувати цю імпрезу.

Бетховенська Симфонія №7 урочисто відкривала вечір. Її прозорість та волелюбство, у момент прем’єри не помічені натовпом любителів більш гучного твору автора, «Битви при Вітторії», виявились співзвучними найкращим рисам New Era Orchestra. Завдяки тому, що під час виконання музиканти стояли, виникало враження легкості ансамблевого музикування: настільки природними видавалися логічні оркестрові дихання, спільність напрямку фразового руху, гнучкість загальних динамічних відтінків. Архітектором цієї величної споруди, збудованої з оркестрових груп, де важливу роль відігравав і запал концертмейстерів, була диригентка. Особливо виразно звучала хрестоматійна траурна хода другої частини, що отримала оптимістичне трактування з надзвичайно злагодженим мелодійним звучанням. Попри втому, що давалась взнаки (причому подекуди у коротких найпростіших моментах), загальний настрій та підйом був невимовно високим. Якомога частіше б  чути таке виконання! 

Американський скрипаль Джошуа Белл — суперзірка та володар Grammy, відомий загалу ще з часів інкогніто перформансу у вашингтонському метро, де за 43 хвилини 1097 людей пройшли повз його гру та залишили 32 долари. Звісно, це не вплинуло на його заслуги як класичного музиканта: уже до того часу він удостоївся високої нагороди Avery Fisher Prize, записав безліч дисків з найвідомішими зразками скрипкової музики… Але додало всесвітньої популярності (до речі, і за статтю про цей експеримент та явища в суспільстві, які він викриває, автор Джин Вайнгартен отримав Пулітцерівську премію). З того часу соліст встиг отримати Оскара за найкраще виконання музики до кінофільму і втриматись у топі найкращих виконавців — його кар’єра триває уже 40 років. Зараз, у першому від початку пандемії турне Джошуа Белл побував в Україні.

На концерті з нагоди приїзду всесвітньо відомого скрипаля та виступу чудового оркестру можна було з великою впевненістю очікувати бурхливих аплодисментів. І попри те, що не хотілось би застати їх між частинами симфонії та скрипкового концерту, (про що й мав попередити ведучий), вони пригорщами кидались у вуха одиниць принишклих слухачів. Твір Макса Бруха відкрив другий відділ. Потужною хвилею оплески збивали з ніг і соліста з оркестром: ледь вщухаючи аж після Беллівського «тсс». Можливо, це стало причиною дещо сумбурного сприйняття початку III частини концерту, коли ситуацію мусив взяти під свій контроль оркестр. 

Але ж і Перший концерт для скрипки з оркестром соль мінор Бруха — оманливий певною «простотою»: він потребує особливої вибагливості в інтерпретації. Часто вона, особливо в першій частині, може переростати у фривольність. Але Белл пішов іншим, менш драматичним та зваженим шляхом. Нескінченної (як подекуди й мелодія Бруха) відзнаки заслуговує тут абсолютний спокій кантилени, у якій вільно витав приємний тембр солюючого інструмента. У нюансах piano скрипаль впевнено “ковзав” по найтоншому льоду аж до шепоту. І октавні пасажі (звичайно, достатньо дивно радіти такому, проте партія скрипки тут насичена труднощами) відзначались перфектністю. Тим більшою ідилією та вибудуваним балансом соліста та оркестру відзначилась друга частина, чуттєве Adagio. Голос унікальної Gibson ex-Huberman Страдіварі (1713) був щирим провідником у світ її лірики. І всупереч перипетіям всіх колізій, напружений фінал підійшов до свого завершення.

На партитурі концерту Макс Брух написав присвяту: «Йозефу Йоахиму на знак поваги». Той, своєю чергою, закреслив слово «повага», замість нього вписавши  «дружбу». Подібно могла б завершитись і розповідь про приїзд знаменитого Джошуа Белла — над закресленим «цікавість» залишилось вписати «знайомство». Адже виникло бажання почути Белла іще й в іншому скрипковому репертуарі саме завдяки його тонкому і не манірному виконанню. До прикладу, в наступних концертах свого туру скрипаль зіграє камерні сонати Брамса та Равеля, Друге фортепіанне тріо Шостаковича… 

А поки після видовищних аплодисментів на біс слухачі почули в його аранжуванні Ноктюрн Es-dur Фридерика Шопена.

---

The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon