Знайомтеся, Богодар Которович. Концепт «букету» для маестро

Сьогодні абсолютно справедливо треба говорити, що концертна практика в Україні поза інституційними закладами класичної музики (діяльність незалежних проєктів, колективів) подає надію. Та сформований рефлекс не очікувати вау-ефекту все ж спрацьовує частіше. Тому найкраще, що може відчути слухач під час концерту — саме таке прозріння, яке дозволяє не лише позбавитися зневіри в індустрію, але й отримати справжнє задоволення від мистецтва. Частина музичних подій цьогорічного Bouquet Kyiv Stage стали саме таким відкриттям. І одним з них варто назвати проєкт Мирослави Которович, що був презентований 24 серпня — «Букет для маестро Которовича».

Вечори із присвятою, або in memoriam — специфічний формат подій, в якому нелегко знайти баланс між надмірним пафосом та дискомфортною сльозливістю. Однак, цього вечора гармонійно сплелося усе — концепція програми, риторика, візуальний супровід. Дуже особистісний біографічний «букет» із музики, слів та відеоряду допоміг познайомитися та, на диво, наче зблизитися з його адресатом — всесвітньовідомим скрипалем Богодаром Которовичем, навіть якщо знати чи чути його вам не доводилося. 

Розпочався концерт рідко виконуваним в Україні твором — Fratres Арво Пярта. Музика естонського композитора є особливою, оскільки поєднує у собі водночас середньовічне та модернове у творчому методі автора; аскетичність та гіпнотичність — у звучаннях. Однак, цього вечора твір Fratres набув особливого значення. Він написаний для скрипки-соло, партію якої виконувала Мирослава Которович, із супроводом камерного оркестру, котрим став ансамбль та творча майстерня скрипальки — Artehatta ensemble. При чому у партії скрипки можна почути лише монотонний рух зі швидким чергуванням струн (баріолаж). І саме під час епізодів солювання скрипки на екрані позаду музикантів з’являлися зображення Богодара Которовича, натякаючи таким чином, що соло скрипки є наче «голосом» маестро. Це було настільки концептуально виправдано та несподівано зінтерпретовано, що вразило з перших звуків. На жаль, саме початок концерту не зафіксований у збереженій онлайн-трансляції концерту, але послухати цей твір неодмінно варто.

Наступний твір представив іншу сторону діяльності Богодара Которовича — його творчий союз із гітаристом Петром Полухіним. Їхній дует, як зазначила ведуча концерту музикознавиця Любов Морозова, був унікальним не лише в Україні, але і на території Радянського союзу загалом. У 1995 році вони навіть грали для 42-го президента США Білла Клінтона, це був їхній останній спільний виступ. Нагадати легендарний дует спромоглися Мирослава Которович та Владислав Індик, щоправда, не надто вдалим був вибір твору — Соната ля мінор для скрипки та гітари Ніколо Паганіні. Пані Любов зазначила той факт, що на гітарі Паганіні грав лише задля домашнього музикування. Тож цей дуже камерний твір у масштабах величезної open air аудиторії та з підсиленням звуку мікрофонами після оркестрового Fratres з візуальним супроводом звучав доречно лише як згадка дуету Которовича-Полухіна. Хоча майже усі камерні програми Bouquet Kyiv Stage мали ті ж проблеми сприйняття. До того ж простота музичної мови Сонати, навіть у порівнянні із «новою простотою» Пярта (як часто пишуть про його музику), поставила музику Паганіні у невигідне слабке положення. Інший дуетний номер виконавців, а саме «Іспанська народна сюїта» Мануеля де Фальї у перекладенні для скрипки та гітари, мав значно більший успіх. Вишукана іспанська музика відкривала розмаїття фонічних особливостей фольклору іспанських регіонів, жанрів, а також надавала змогу насолодитися злагодженим тандемом музикантів та їх майстерністю у пошуках різних тембральних фарб своїх інструментів як поодинці, так і в ансамблі.

Несподіваною у концерті на честь скрипаля була поява вокальних творів у виконанні Сусанни Чахоян та Artehatta ensemble. Однак, такий «хід» допомагали усвідомити два факти. В описі події у Facebook згадується про те, що педагог пана Которовича Юрій Янкелевич запрошував своїх учнів слухати не гру видатних скрипалів, а записи знаменитих співаків. «Його студенти вчилися не тільки грати, але й співати на скрипці». А вже під час концерту ведуча додала, що першою спеціальністю Сусанни Чахоян було фортепіано. І саме вона як піаністка була серед тих студентів, якими опікувався Богодар Которович. Настрій вокальної музики цього вечора та рівень виконання співачки задав вже перший номер — вокаліз «Троянда і соловей» Каміля Сен-Санса. Рожева сукня та дзвінкий спів Сусанни Чахоян наштовхували на неочевидні асоціації із назвою твору. У продовження лінії французької музики звучав також Вокаліз-етюд Габріеля Форе.

Наступні вокалізи також були як ніколи доречні відсутністю слів, знову ж таки, через концепцію вечора-присвяти. «Бахіана» бразильського композитора Ейтора Вілла-Лобоса та кубинська Хабанера напівбаскського композитора Моріса Равеля, що звучали після «Іспанської народної сюїти», додали трохи стриманого драматизму до запалу і лірики де Фальї, а також логічно підвели до наступного твору — «Іспанського танцю» Мирослава Скорика. Музика Скорика, вочевидь, як і звучання Пярта, має магічну гіпнотичну силу. Ще до початку концерту у пентхаусі будинку, що позаду сцени (той, що з панельними вікнами та рослинами на даху), увімкнулося світло. Але лише під час «Іспанського танцю» навстіж відчинили вікно, а у ньому постав чоловічий силует. Після музики Скорика він зник, а шкода, адже у наступних двох творах були кульмінація і катарсис вечору.

Аудіовізуальною репризою до Fratres Пярта став November Макса Ріхтера, що можна було дізнатися завдяки самим музикантам, адже в програмі він не зазначений. Обидва твори римуються репетитивністю (повторюваністю мотивів) у скрипковій партії та відеорядом з гастролей Богодара Которовича. У записі трансляції цей твір, на жаль, відсутній, але можливість почути його — звісно є.

Мінімалістичну естетику November продовжив «Метта» Вікторії Польової, але вже на тлі однієї фотографії скрипаля. Окрім того, звучання медитативно-мантрової музики надзвичайно схоже на інший твір Пярта — Tabula Rasa. У «Метта» Мирослава Которович постала як скрипалька та диригент, намагаючись солювати та тримати в тонусі музичний час твору, і їй по-цезарівськи вдавалося це поєднувати. Останнім твором прозвучав Вокаліз Арно Бабаджаняна, що вже із зображенням лише яскравої жовтої афіші на екрані позаду, дозволив «вийти» із щемливого ностальгічного стану, та об’єднав на сцені доньку і вихованицю Богодара Которовича. Частину концерту у трансляції можна і варто подивитися у записі, а посилання із таймкодами на конкретні твори доєднано вище у тексті.

За життя Богодар Которович зробив достатньо вагомих для української музики речей. Головним проєктом майстра Любов Морозова назвала заснування ним колективу «Київські солісти». Та зазвичай у таких випадках, попри романтичний присмак гуманізму, кажуть, що найбільш визначним досягненням є діти. Іпостасі педагогині, засновниці Artehatta ensemble та скрипальки-солістки, в яких проявила себе Мирослава Которович на «Букеті для маестро Которовича» робить цю думку не банальною формальністю. Пані Мирослава щиро та, що важливо, щедро дозволила наблизитися до постаті батька, тому ця сімейна та парадоксально камерна атмосфера у масштабах open air із підсиленням звуку зачепила багатьох, а особливо тих, хто двічі аплодував стоячи. Можливо, не стільки виконання музики чи хітовість творів (хоча деякі справді були такими), скоріше катартичний концепт та тепла атмосфера, що панувала на сцені, завдяки відкритості самої пані Которович, мали такий сильний вплив.