Рецепт Ідилії

Національна філармонія України семимильними кроками наближається до нового сезону, продовжуючи фестиваль «Літні музичні промені». Наступним заангажованим колективом, який презентував ідилічну, а подекуди й відьомську програму, 10 серпня став Національний камерний ансамбль «Київські солісти». Диригент — Ігор Пучков. 

Про близьке до природи, мирне, безтурботно-щасливе життя (словникове визначення «ідилії»), про колектив, місію диригента, атмосферу та особливу програму — рецепт, який нам довелось відгадувати по нотах майже, як колись Моцарту «Miserere» Аллегрі.

Інгредієнт 1: карантинний час, який пройшов дарма

Твір Леоша Яначека «Ідилія», який дав назву цілому концерту, оперезав його з усіх боків — забігаючи наперед, скажемо, що на бурхливий біс виконали її п’ятий номер. Але уже перші ноти й перші повільні темпи твору з семи частин виявились для ансамблю похмурою зневірою — чи у власні сили, чи у публіку. Були на це причини: між частинами сюїти плескали з ентузіазмом, як і повинно бути після довгих локдаунів та при таких натхненних надуманих відтяжках у веденні фраз. Другий номер сюїти, який знаменував легкий танець із важкуватим басом, наче із рогу достатку насипав вдячним слухачам красивих завершень фраз (і нічого більше). Третій, своєю чергою, потішив необґрунтованими сповільненнями. Так, модератні темпи завжди символізують руйнування загального пульсу гри. Але відкриймо завісу таємниці — цей пульс мав би задавати диригент. Каденційні ділянки творів провокували незрозумілі закінчення. Втім, знову плескали. Четвертий номер — тут драма нарешті ввірвалась в ідилію, і виконавська аксіома «швидше грати легше» (яка підтвердиться у шостому номері «Скерцо») ілюструвала ледь не інвазію машинерії в незаймані сільські пейзажі. Проте наприкінці п’єси серйозний градус «нерву» перейняв на себе вайлуватий ведмідь, який майже зримо вийшов після реву високих регістрів. Перейняв і викликав ще щиріші оплески. 

До наступного «Адажіо» ансамбль підійшов відповідально та обережно. Через останнє відчувалась несміливість чи то пак, небажання щось робити… Але на допомогу по-лицарськи прийшли безпрограшні «контрасти» — диригент то тут, то там підіймав і опускав руки, і piano/forte надалі вдавались чудесно.

Кнопка клімат-контролю (якби така була) постійно горіла б червоним, адже 7 днів репетицій та FB-промоції, на жаль, не дали бажаного ефекту для «Київських солістів» — хоча, можливо, таким розосередженим він і мав бути.  

Інгредієнт 2: самодостатні солісти

«Медитація» з опери «Таїс» Жюля Массне — безперечно, найулюбленіший твір укладачів програм Національної філармонії. За чотири дні п’єса звучала уже двічі. Але не важливо, скільки, а головне — як. 

Соліст Віктор Рекало був втіленням досконалого виконання. Мабуть, саме до нього й апелювала назва концерту, адже це була справжня ідилія єднання музиканта із музикою. Абсолютно вибудувана концепція, цілковита наскрізна фраза, відстороненість від обставин довкола — і посмішка на обличчі віолончеліста, яка передається навіть через екран онлайн-трансляції. Вона дає відчуття переконаності в музиці, ґрунту під ногами та невимовного захоплення. Тільки дуже важко втримати його, коли октавні дублювання скрипок грубо втручаються в хід мелодії, а елементарну (хоч і складну для супроводу) вервичку восьмих тривалостей цілому ансамблю не може чітко донести його керівник.

Наступний «Танець відьом» Ніколо Паганіні у виконанні скрипальки Наталії Коляди теж підтвердив здогадку: може, справді «Київським солістам» краще стати тільки солістами? Кришталевий тембр інструменту та віртуозна техніка заслужено викликали теплі «браво!»

Приємним інтермецо концерту стала і третя Арія Даліли з опери «Самсон і Даліла» Каміля Сен-Санса. Соліст — Ігор Пацовський (віолончель). «Моє серце відкривається твоєму голосу» — ідилія на всі смаки заграла новими барвами кохання (нехай і зрадливого — за сюжетом).

Інгредієнт 3: оригінальні інтерпретації

«Карпатська рапсодія» Мирослава Скорика у перекладенні для струнного оркестру. Надто лагідне виконання першої скрипки ансамблю — це була ошелешлива новизна. Написаний за принципом аналогічних творів Ференца Ліста, твір Скорика родом із Гуцулії включає повільну (речитативну) та швидку (танцювальну) частини. «Рапсод» Юрій Стьопін, розпочавши із милого загравання у середньому регістрі та погладжування верхніх нот (якомога швидше пропускаючи їх), виглядав непереконливо. Тонко і дуже лірично, вступ рапсодії звучав не надто оповідальним тоном. Вп’явшись очима у ноти на пюпітрі, соліст спинався «нагору» маркованими нотами та м’яко спускався. Танцювальний розділ теж ряснів ноу-хау: розпочавшись тишком-нишком, важко вгадувався власне твір. Диригент оглядався на соліста, показуючи йому невідь-що, а оркестр, покинутий напризволяще, тим часом вправлявся у віртуозності. Аж після відвертих неточностей виконавець заспокоївся, увійшов у звичний ритм та полегшено закінчив твір. Тож питання: чи не хотів би ансамбль трохи притримати твір, обіграти, розкрити потенціал колективу та скрипаля — і тоді виконання було б зовсім інакше… 

Другий відділ відзначився цікавою п’єсою сучасного італійського композитора Джованні Соліма «Віолончелі, вібрато!». Рубрика «хіти в стінах філармонії» живе своїм енергійним життям. Вібрували Ігор Пацовський та Святослав Боровик. Натхненне оркестрове tutti відкрило друге дихання. 

Далі був Йоганнес Брамс, — Adagio із квінтету сі♭ мінор, в авторському перекладенні для альта Анатолія Васильківського. Твору бракувало умиротвореності, дещо зайвим був натиск, але загалом виконання дало усвідомлення зацікавленості виконавців у музиці.

Кулінарні премудрості: спеції

Цікавим доповненням концерту став Густав Холст із «Сюїтою святого Павла» (І частина, Vivace). Завдання: згадати лицарське минуле, поки танцюють вогники полум’я у печі. А на десерт було подано Отторіно Респігі — «Античні арії і танці» (сюїта №3). Явним плюсом такого підбору програми були відкриття цих творів для публіки, прагнення до знайомства слухача із новим. Твори, заявлені у репертуарі ансамблю, справді звучать рідко, тож хочеться побажати ще більше знахідок та контроверсійних трактувань. 

І хочеться вірити, що усі карантинні незгоди, які могли вплинути на деякі виконання із цього концерту та його загальну концепцію, у новому сезоні згинуть, як роса на сонці. Гурмани очікують на нові кулінарні шедеври!